Основні висновки, Контрольні запитання, коментарі, тести і проблемні ситуації, Теми для рефератів, Література Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Основні висновки
1. Класи і соціальні рухи не є єдиними суб’єктами соціального розвитку. До них також належать соціальні організації, кількість і якість яких (ефективність, могутність, соціотворча орієнтованість) є одним із показників здатності конкретного суспільства до організованого і керованого розвитку.
2. Пропонована методологія аналізу соціальних організацій суттєво відрізняється, зокрема, від функціоналістської і марксистської (у певній мірі також від конфліктуалістської, як вона подається в роботах Р. Дарендорфа і Л. Козера). На відміну від функціоналізму, історичний акціоналізм досліджує соціальні організації не як інструменти відтворення існуючого соціального порядку, його консолідації та стабілізації, а як інструменти соціальних перетворень. Це передбачає не тільки аналіз культурно-ціннісних орієнтацій взагалі (переведених у мету, правила і контроль діяльності), а й орієнтацій розвитку (прагнення включитись у систему історичних дій, взяти участь у контролі над історичністю). Відрізняється вона і від марксистського тлумачення соціальних організацій, котрі розглядаються ним виключно як інструменти класової боротьби. В історичному акціоналізмі діяльність соціальних організацій лише якоюсь мірою виражає зміст соціальних конфліктів. Соціальні організації здатні долати їх, виступаючи відносно автономним суб’єктом історичної взаємодії, беручи на себе певні соціотворчі фукнкції, встановлюють зв’язки із системою історичних дій.
3. Відповідно до цього набуває нової інтерпретації сутність, діяльність, класифікація соціальних організацій. Вони визначаються виробником і розпорядником соціальних ресурсів розвитку, їх ефективність не зводиться ні до структурно-функційної достатності (вимірюваної за критеріями бюрократичної раціональності дій), ні до консолідованості соціогрупової структури (вимірюваної за критеріями людських відносин), ні до можливостей насильницького перетворення існуючих відносин (вимірюваних могутністю насильницьки-примусових дій). Ефективність визначається відповідністю використаних ресурсів культурно-ціннісним орієнтаціям розвитку, зречевлених у меті діяльності соціальної організації. Саме тому іншою постає ідеальна (нормативна) соціальна організація. Якщо у функціоналістів нею є технічно і організаційно могутня промислова організація, у марксистів – революційна партія, то у контексті історичного акціоналізму нею виступає представницька організація.
4. Іншими, природно, виступають основні елементи аналізу. Ними не є ні структурно-функційний розподіл діяльності, ні міра підтримки основною масою лідируючого авангарду. В основі аналізу лежить взаємна (узаконена, легітимізована) боротьба розпорядницької та виконавської структур організації щодо визначення мети, накопичення і використання ресурсів, винагороди, владної стратифікації, котра не обов’язково співпадає із функційним розподілом обов’язків. Тип соціальної організації визначається через співучасть виконавців у її діяльності, ініціативу розпорядників, форму інтеграції членів організації, спрямованість вимог рядових членів організації, втілення їх у життя, рівень керівництва (здатність керівного ядра відповісти на вимоги виконавців).
5. Порушення рівноваги і набуття нової якості розуміється як розв’язання конфлікту між розпорядниками і виконавцями, що дозволяє організації набувати нових соціотворчих можливостей.

Контрольні запитання, коментарі, тести, проблемні ситуації
1. Яким чином соціогрупова структура перетворюється в соціальну організацію? Що є при цьому визначальним чинником?
2. Яким чином мета трансформується в “дерево цілей”, стратегію, тактику і план дій, норми і контрольні механізми, посадову ієрархію і т. ін.?
3. Назвіть основні ознаки та елементи управлінської діяльності в межах соціальної організації. Вони є сукупністю форм діяльності чи створюють певну внутрішньовпорядковану ієрархію?
4. Які соціальні групи складають основу “структурних” (об’єктивних) конфліктів у соціальній організації? Який із конфліктів вважаєте Ви найбільш могутнім, продовженим і важко розв’язуваним? 
5. Критерії класифікації соціальних організацій? 
6. Як визначається сутність, структура, функції, критерії ефективності діяльності соціальної організації у контексті методології історичного акціоналізму?
7. За якими критеріями можна розрізнити функціональну, революційно-насильницьку і соціально-новаторську соціальні організації? До якого типу організацій належить терористичне угрупування?
8. Як визначаються соціотворчі можливості соціальних організацій? Залежить це від сфери, спрямованості чи ефективності діяльності? 
9. Визначіть тип соціальної організації:
а) “дерево цілей“ має перспективне спрямування, організація інтерпретує своє призначення як соціальний сервіс, представництво інтересів, співучасть виконавців у діяльності організації базується на ідейно-психологічній ідентифікації, ініціатива розпорядників відштовхується від розгляду організації як інструменту соціальних перетворень, інтеграція носить ідейно-психологічний характер, лідерство базується на демократичній харизмі;
б) мета організації визначається як щось зрозуміле, головним чином, як накопичення ресурсів. Особливе значення надається виконанню правил і контролю. Жорстко окреслена посадова ієрархія, співучасть виконавців відсутня або націлена на індивідуальну винагороду. Ініціатива розпорядників проявляється як авторитарний технократизм або владний формалізм. Інтеграція базується на примусовому згуртуванні або індивідуальній психологічній маніпуляції. Керівництво здійснюється через реалізацію нормативних правил, приписів, команд, розпоряджень, даних зверху планів;
в) організація розглядає себе як безпосередній вираз історичної необхідності, норми і контроль тлумачаться як прояв “логіки боротьби”, співучасть виконавців розглядається як жертва за загальну справу, ініціатива – як покликання, а опозиція – зрада та ін.
10. Які соціотворчі організації існують на теренах сучасної України? Чи достатньо їх для здійснення керованого розвитку?

Коментарі і тести
Приступаючи до вивчення даної теми, необхідно уяснити декілька загальних настанов. Соціальні організації набувають найбільшого поширення саме у промисловому суспільстві, коли діяльність переважної більшості людей протікає у просторі соціальних організацій. При всіх інших рівних передумовах колективна діяльність у соціальних організаціях є більш ефективною. Кількість і якість соціальних організацій є важливою передумовою загальної організованості суспільства і ефективності його колективних дій, здатності до керованого розвитку.
Пропонується винести на семінар наступні запитання:
1. Поняття і структура соціальних організацій.
2. Управління в соціальній організації. Види соціальних організацій за характером управління.
3. Співучасть соціальних організацій у соціотворчих процесах. Розвиток соціальних організацій як момент загального соціального розвитку.
Основу соціальних організацій складають соціальні групи. Чим більшою і могутнішою є соціальна організація, тим ймовірніше її основу складає розгалужена соціогрупова структура. Але соціальну організацію ні в якому випадку не можна розглядати як сукупність груп. Усі складові компоненти групи у соціальній організації набувають принципово іншого вигляду.
Соціальну організацію можна визначити як доцільно діючу групу або соціогрупову структуру. Саме доцільність діяння (відповідність визначеній меті) є конститутивним елементом соціальної організації. Відповідно до цього принципово змінюються усі інші складові групи. Звичайно, і група може поставити собі мету і навіть досягти її. Але тільки у соціальній організації мета фіксується формальним, юридично-правовим чином. Найчастіше це робиться в установчих документах. Тому соціальну організацію ще називають формальною групою. 
Обравши і документально зафіксувавши мету, група повинна відповідно до неї побудувати усі свої структурні елементи. Норми відносин стають фіксованими і визначеними правилами поведінки. У них не тільки однозначно визначені дозволені і заборонені дії, а також санкції, які незворотньо відбудуться у тому чи іншому випадку. Відповідно до цього колективний тиск групи (схвалення, осуд, символічна в більшості випадків ізоляція і т. д.) перетворюються на адміністративний нагляд і контроль. Винагороджувальні та карні санкції також сприймають адміністративно-правову форму. Статус стає посадою, роль як індивідуальна інтерпретація статусу, перестає відігравати таке важливе значення, як у групі, бо посада більш жорстко окреслює коливання поведінки. Престиж набуває подвійну форму. Він проявляється одночасно як схвалення “знизу”, з боку низових членів організації, і як схвалення “зверху”, з боку начальства. Це означає, що індивідуальний діяч знаходиться під подвійним – формальним і неформальним – контролем, проявляючись одночасно як функція та як особистість. У групі почуття приналежності відіграє найважливішу роль. Коли його немає, то немає і групи. Індивідів більше ніщо не поєднує, група розпадається. В соціальній організації воно бажане, але не обов’язкове.
Найбільш важливим елементом, що виникає при трансформації групи в соціальну організацію, є управління. Група – самокерована соціальна структура. Соціальна організація завжди керована. 3 цього твердження випливає щонайменше два наслідки: чим більше у суспільстві розвинених соціальних організацій, тим більш здатне воно до керованості взагалі, до керованого розвитку зокрема; самоврядування можливе лише на рівні соціогрупової організації суспільства. Це, до речі, чітко виражено в українській мові, де стверджується громадське самоврядування, тобто на рівні громади.
Поява управління суттєвим чином перебудовує групу, надаючи їй рис соціальної організації. З’являються люди, основним змістом діяльності котрих є управління іншими людьми. Виникає формально визначена залежність і панування. З’являються дві опозиційні групи: розпорядники і виконавці. Саме між ними проходить основна лінія напруги. У цьому колі найбільша частота і гострота конфліктів. Отже, ці групи цілком доречно розглядати як особливі фракції панівного і підлеглого класів.
Внутрішня структура групи досить різноманітта. Ще більш різноманітною є будова соціальної організації. Адже тут до суто групової структури додається ще структура соціальної організації. Насамперед, внутрішньо структурована мета, яка проявляється у більшості випадків як “дерево цілей “. Досить різноманітні норми і правила поведінки, що проявляються як суперечлива взаємодія формальних, неформальних і позаформальних правил поведінки. Контроль теж має формальний і неформальний характер, де група і адміністративна система борються за владу і вплив. Також у соціальній організації одночасно діють два статусних, рольових і престижних порядки, дві форми прояву почуття приналежності, дві форми захисту власної території, два різновиди соціально-психологічного клімату тощо.
Група теж може структуруватись за спеціалізованими видами діяльності. Для соціальної організації це – закон існування. За формами спеціалізованої діяльності соціальна організація розпадається на групу планування, організації виконання, здійснення контролю (в деяких випадках особлива група спеціалізується на створенні правил внутрішнього розпорядку), групу формальної та змістовної (соціально-психологічна служба) консолідації, групу збереження офіційної пам’яті (архів). Особлива група спеціалізується на зовнішніх стосунках, взаємодії соціальної організації з навколишнім оточенням. Велике значення має група накопичення ресурсів (технології, кадри, фінанси). У більшості випадків ці групи формально об’єднані у відповідні служби або відділи (організаційний, технічний, кадрів, економічний, фінансовий, постачання, маркетингу тощо).
Для соціальної організації особливе значення має управління конфліктами. Основним полем конфлікту є взаємодія розпорядників і виконавців. Вони є групами центрального конфлікту. Керівна ініціатива розпорядників тісно корелює з характером співучасті виконавців. Остання (“співучасть виконавців”) може проявлятись як відчужена неучасть, індивідуалістично орієнтована співучасть, соціально-психологічна консолідованість, співучасть у формі особистого або групового покликання. Відповідно до цього керівні дії розпорядників можуть проявлятись як технічний авторитаризм, бюрократичний формалізм з елементами індивідуального стимулювання, політика людських відносин, демократична харизма. На основі різних форм управлінської взаємодії здійснюється інтеграція як засіб попередження та уникнення конфліктних ситуацій. Інтеграція може проявлятись як примусовий авторитаризм, індивідуалістично орієнтоване залучення, соціально-психологічне згуртування, формування фірменного патріотизму. Залежно від домінуючого типу управління усі соціальні організації можна поділити на авторитарно-примусові, бюрократично-стимулюючі, психологічно-консолідуючі. На основі демократичної харизми діють у більшості випадків соціальні організації, націлені на суспільне обслуговування (політичні партії, профспілки, громадські організації). 
Співучасть соціальних організацій у розвитку визначається спрямованістю їх діяльності, могутністю, ефективністю управлінських дій, консолідованістю соціогрупової структури та деякими іншими параметрами. За спрямованістю діяльності соціальні організації можуть бути господарськими, політичними, культурно-освітніми або ідеологічними. Призначенням господарських організацій є створення ефективної економіки. Щодо кожної окремо взятої організації це означає, що вона має отримати в результаті певних дій прибуток більший, аніж витрати Прибуток цей виражається, у більшості випадків, у товарно-грошовій формі. Хоча до цього також можна віднести досвід управління, рівень виробничої демократії, соціально-психологічну консолідованість, рівень соціальної відповідальності, націленість на соціальний сервіз тощо. У найбільш загальному вигляді можна сказати таке: поки переважна більшість соціальних організацій даного суспільства не діє ефективно, не накопичує мінімальних матеріальних нагромаджень, ні про який керований розвиток не може бути мови.
Політичні соціальні організації, у контексті проблеми, що розглядається покликані перевести соціальні нагромадження в ресурси розвитку, здійснити їх продуктивне інвестування. Окрім того, вони здійснюють представництво інтересів, розробляють культурно-ціннісні орієнтації, мобілізують окремі групи населення до соціальної творчості, контролюють справедливість винагороди, здійснюють демократичний контроль над діями держави тощо. Могутність політичних організацій визначається обсягом влади. Але тут, у рамках політичної системи, ця влада визначається мірою соціального схвалення і підтримки її дій. Тому ефективність політичних організацій може визначатися мірою популярності серед своєї соціальної бази та електорату. Але це властиво лише для демократично організованих суспільств. Щоправда, правильно і те, що в недемократичних суспільствах керований розвиток не можливий. Підтримка знизу ще більш важлива для культурно-освітньо-ідеологічних організацій, бо в основі їх діяльності лежить завоювання престижу.
Розвиток соціальної організації здійснюється шляхом вдосконалення всіх її складових елементів та погодженості зв’язків поміж ними. У першу чергу має бути чітко визначена мета. На її основі виробляється загальна стратегія діяння, яка потім переводиться в тактику і робочий план. Чим досконаліші правила і контроль, тим організація діє ефективніше. Адекватна посадова диференціація та винагорода теж мають значення, особливо у господарських організаціях. Розвиток почуття приналежності важливіший для політичних і культурно-освітніх організацій. До того ж це є способом накопичення ресурсів.
Формальною ознакою ефективності соціальної організації є відповідність мети і засобів. Вона вказує на рівень раціональності колективних дій. 
Проблема соціальної відповідальності тим вища і не зворотна, чим більше організація діє автономно. І тому оплачує всі свої прорахунки і недосконалості. Саме тому господарські організації не повинні тримати монополію на сировину, товари чи послуги, політичні організації знаходитись поза державою, а культурні організації працювати на споживача їх продукції.

Тести, вправи і проблемні ситуації
І. Додайте відсутні поняття:
1. Соціальна організація – це ......... діюча група (соціогрупова структура).
2. Соціальна організація – це .......... організована група.
3. При трансформації групи у соціальну організацію її ціннісні орієнтації перетворюються у ..........., моральні норми, стають ..........., груповий контроль в............, статус у ......... Зменшується значення почуття групової ..............
4. За сферами діяльності соціальні організації поділяються на ......
5. На відміну від групи, у соціальній організації виникає ...........
6. Управлінська діяльність у соціальній організації складається із планування, організації виконання,.............., впорядкування посадової ієрархії, ..........влади і відповідальності, ..........., контролю, винагороди і ..........., накопичення ............ ресурсів, ........ людських відносин, контролю над внутрішнім і ........ середовищем, а також ................. допишіть дії, які не ввійшли у цей перелік.
7. В основі діяльності соціальної організації лежить ........., котра визначається .............використання ресурсів .............меті.
8. Розвиток соціальної організації визначається чіткістю ......... мети, прийнятністю правил ..............розпорядку, відповідністю ............ влади і відповідальності, досконалістю ............ієрархії, рівнем планування та організації ............... могутністю............. ресурсів, ............ кліматом організації. Додайте ще ряд критеріїв.

ІІ. Відберіть і згрупуйте твердження, з котрими Ви цілком згодні, не зовсім згодні, зовсім не згодні, щодо визначення соціальної організації. 
1. Соціальна організація є доцільно діючою групою. 
2. Формально організованою групою. 
3. Адміністративним органом держави. 
4. Спеціально створеною групою.
5. Адміністративно організованою групою.
6. Це група, в якій добровільна консолідація перетворилась у примусову інтеграцію.
7. Це група, в якій існує формальний розподіл влади і відповідальності.
8. Це група, в якій статус і роль виглядають як посада.
9. Це група, котра планує свою діяльність.
10. Це група з наперед фіксованою винагородою і покаранням.

ІІI. Дайте характеристику соціотворчих можливостей соціальної організації (рівня розвитку самої організації) відповідно до:
1.Чіткості поставленої мети.
2. Характеру внутрішньої регламентації діяльності.
3. Структурно-фукнційної достатності (число структурних елементів організації відповідає числу реалізованих функцій).
4. Могутності накопичених людських, матеріальних і фінансових ресурсів.
5. Соціально-психологічної згуртованості групи. 
6. Розвиненості почуттів приналежності. 
7. Адекватності використання ресурсів поставленим цілям.
8. Замиреності розпорядників і виконавців.
9. Погодженості окремих управлінських дій. 
10. Стабільності і продовженості існування соціальної організації.
11. Контролю над внутрішнім і зовнішнім середовищем. 
12. Рівня сервісної спрямованості діяльності організації.
13. Рівня задоволення потреб суспільного оточення.

IV. Щодо впливу соціальної організації на зміст і спрямованість соціального розвитку.
1. Тим впливовіша і могутніша, чим більше згуртована на соціально-психологічному рівні.
2.Чим могутніші накопичені нею ресурси.
3. Чим більш значимим є вироблюваний організацією продукт.
4. Чим тісніше організація пов’язана з державою.
5. Якщо соціальна організація виступає адміністративним органом держави.
6. Чим більш соціальна організація автономна у своїх діях.
7. Чим ближче соціальна організація до представництва і захисту інтересів.
Згруповані Вами твердження спробуйте концептуалізувати.

V. Уявіть собі, що Ви здійснюєте соціологічну діагностику соціальної організації. Якими будуть Ваші дії у наступних випадках?
1. Керівництво організації скаржиться на перманентні конфлікти між розпорядниками і виконавцями.
2. Продовжене існування конфліктів серед групи розпорядників.
3. Існують симптоми втрати контролю над зовнішнім оточенням. 
4. Індивідуальне матеріальне стимулювання перестало бути ефективним. 
5. В організації має місце прогресуючий формалізм, ритуалізація взаємин, ріст байдужості щодо соціального призначення організації. Відсутня ініціатива, але підвищений інтерес до посадових змін, винагороди, символів багатства і влади.

VI. Яка деформація соціальної організації відбувається у наступних випадках:
1. Втрата мети, підміна змістовних цілей формальними.
2. Надмірна акцентація колективних зусиль на визначенні мети.
3. Приділяється недостатня (надмірна) увага визначенню правил внутрішнього розпорядку і контролю над їх виконанням. 
4. Мета організації визначена вище (нижче), аніж це дозволяє могутність накопичених ресурсів.
5. Влади, відповідальності, інформації подано на кожен рівень управління вище (нижче) необхідного рівня.

Теми для рефератів
1. Група і соціальна організація.
2. Структура соціальної організації.
3. Види соціальних організацій за сферами діяльності.
4. Соціальні організації як суб’єкти розвитку.
5. Розвиток соціальних організацій: джерело, механізми, критерії.

Література
1. Блау М. Питер. Исследование формальних организаций// Американская социология. – М.: Прогресс, 1972. – С. 98.
2. Гавриленко І.М. Соціологічна діагностика конфліктів// Світ безпеки. – 1994.
3. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Вищий навчальний заклад як об’єкт соціологічної діагностики// Вопросы социологической диагностики высших учебных заведений. – Запорожье, 1995. – вып. 1.
4. Гавриленко І.М., Федій Р.І. Технологія діагностування вищих навчальних закладів// Вопросы социологической диагностики высших учебных заведений. – Запорожье, 1995. – вып. 1.
5. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Прогнозное проэктирование управления воспитательной деятельностью// Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах. – Запоріжжя, 1995.
6. Гавриленко І.М., Цимбаліста Л.Ю. Театр як соціальна організація// Вісник київського університету. – К., 1995. – вип. 1.
7. Гавриленко И.Н. Учебное заведение как первичный элемент социальной организации образования// Социология образования: Учебн. пособ. – К.: МАУП, 1997.
8. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Навчальні соціальні організації// Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціалогія освіти: Навч. посібн. – Запоріжжя: ЕТТА-ПРЕС, 1998. – С. 256–295.
9. Гавриленко І.М., Чепак В.В. Соціальні організації// Науково-інформаційні та методичні матеріали: Навч. посібн. – К.: КВГІ, 1998. – С. 30–40.
10. Гвишиани Д.М. Организация и управление. – М.: Наука, 1974.
11. Казмиренко В.П. Социальная психология организаций. – К.: МАУП, 1993.
12. Косалс Л.Я. Социальный механизм инновационного процесса. – Новосибирск.: Наука, 1989. 
13. Кравченко А.И. Трудовые организации. Структура, функции, поведение. – М.: Наука,1991.
14. Крутько В.В. Менеджмент кризисных ситуаций: Метод. рекомендации. – К.: МАУП, 1994.
15. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура. – К.: Абрис, 1996.
16. Пригожин А.И . Социология организаций. – М.: Наука, 1980.
17. Пригожин А.И. Организации: системы и люди. – М.: Наука, 1989. 
18. Принципы организаций социальных систем. Теория и практика. – К.: Высшая школа, 1988.
19. Сорокин П.А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет. – М.: Наука, 1994.
20. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. – К., 1998.
21. Якуба Е.А. Социология: Учебн. пособие. – Харьков: Константа, 1996.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.