Основні висновки, Контрольні запитання, коментарі, тести і проблемні ситуації, Теми для рефератів, Література Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Основні висновки
1. Складно організовані і чітко диференційовані суспільства керуються соціальними інститутами. Останні організовують і підтримують соціальний порядок, приймають необхідні рішення і контролюють їх виконання, підтримують стабільність обраних культурно-ціннісних орієнтацій, гарантують моральний і правовий порядок, регулюють відносини між суб’єктами соціальної взаємодії, контролюють розподіл праці та її результатів, здійснюють соціалізацію індивідів і груп, забезпечують встановлену соціальну стратифікацію, спрямовують соціальну мобільність та ін. Соціальні інститути забезпечують структурно-фунційну достатність суспільства, його подовженість у часі і стабільність у просторі, зберігають соціокультурну ідентичність.
2. Найбільш важливими соціальними інститутами є держава, церква, школа і сім’я. У своїй сукупності вони реалізують існуючі функційні потреби суспільства, хоча кожен із інститутів спеціалізується на задоволенні особливих потреб і своїм тільки йому притаманним чином.
3. Держава є центральним елементом інституційного порядку, тому має бути піддана аналізу у першу чергу. Будучи впорядкованою сукупністю законотворчих, виконавчих і судових органів, призначених для владної підтримки встановленого соціального порядку, вона також регулює відносини соціогрупової структури суспільства, сприяє відтворенню всієї соціальної системи, координує діяльність позадержавних організацій. Держава реалізує владну, стратифікаційну, господарську, соціалізуючу, комунікативну, селективну, соціомобільну та ряд інших функцій. У прогресуючому суспільстві держава є гарантом розвитку. Держава, котра є виключним і монопольним суб’єктом розвитку, називається тоталітарною (інколи – деспотичною, авторитарною або диктаторською).
4. Всі існуючі держави можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від основного суб’єкта влади, держави можна розподілити на класові, національні і соціальні. У першому випадку соціальною базою влади є клас, у другому – нація, у третьому – населення певної території. За формою розподілу влади держави діляться на монархії та республіки, за політичним режимом – на деспотичні (авторитарні, диктаторські, тиранічні) і демократичні. За розмірами і могутністю вони можуть бути імперіями, незалежними і сателітами (знаходяться під прямою або опосередкованою опікою інших держав). За етнонаціональною структурою держави можуть виступати моно- і багатоетнічними.
5. В аналізованому контексті йдеться, насамперед, про залученість держави у соціотворчий процес. Тут можливі наступні форми: повна або відносна неучасть, активна співучасть, авторитарно-державна організація розвитку. У першому випадку держава лише гарантує стабільність господарського, політичного і культурного життя. Розвиток же відбувається шляхом стихійної адаптації соціокультурних елементів до взаємних змін. Другий варіант передбачає керований розвиток. У третьому випадку держава бере під жорсткий контроль весь процес розвитку (систему історичних дій): організацію господарського життя, пов’язані з ним соціальні нагромадження і вилучення, а також продуктивне інвестування (формування ресурсів розвитку), визначає спосіб подання і розв’язання соціокласових конфліктів. Така держава одноосібно є носієм культурно-ціннісних орієнтацій розвитку, здійснює громадський консенсус (дуже часто примусовий), соціальну мобілізацію (на основі офіційно визнаної ідеології або утопії), контролює соціальну стратифікацію (в більшості випадків за критеріями політико-ідеологічної благонадійності). В основі ціннісних орієнтацій застосовуються інтегративний націоналізм, ідеологічний соціократизм або релігійний фундаменталізм. 
6. Активна співучасть держави у розвитку в якості одного із його суб’єктів є нормативним (бажаним, пошукуваним, ідеальним) випадком. Розвиток при цьому стає підконтрольним усьому суспільству, здійснюється при відносній замиреності соціальних суб’єктів, відбувається на правовій основі, є погодженим у своїх основних компонентах, збалансованим за інтересами, витратами і набутками, обраним добровільно, за наявності культурно-ціннісного консенсусу, основною масою населення.
7. Соціотворчі можливості держави визначаються ефективністю її господарської і владно-розпорядницької функцій, демократичністю політичного режиму, престижністю (сприйнятливістю) рішень і дій серед основної маси населення, здатністю до соціальної мобілізації та справедливої винагороди. У дещо спрощеному вигляді це можна виразити як взаємодію наступних чинників: економічного прогресу, демократії, соціальної мобільністі і задоволення. При наявності всіх 4-х чинників маємо ідеальний збіг обставин (дуже рідкий у реальній практиці). За відсутності однієї з ознак – певне порушення рівноваги у політичній взаємодії; за відсутності двох складових – соціальну кризу, за відсутності трьох – значну соціальну дезорганізацію; відсутність чотирьох чинників породжує соціальний колапс (повну соціальну дезорганізацію, або як варіант, громадянську війну).
Описана типологія може слугувати теоретичною основою при здійсненні політичної діагностики держави щодо її здатності до співучасті у розвитку.

Контрольні запитання, коментарі, тести, проблемні ситуації
1. У чому полягає сутність соціального інституту? Чим принципово відрізняється соціальний інститут від соціальної організації? Який із соціальних інститутів є центральним?
2. Які основні функції реалізують соціальні інститути? Як змінюється виконання соціальних функцій залежно від характеру соціального інституту?
3. Структура і функції держави як соціального інституту? У чому полягає продуктивна (соціотворча) функція держави?
4. Класифікуйте держави за наступними ознаками: правляча група та її соціальна база, розподіл влади серед правлячої верхівки, політичний режим, співучасть у господарському житті, соціотворчі можливості.
5. Від чого залежить міра та ефективність соціотворчої діяльності держави? Як називається держава, котра виступає єдиним і монопольним суб’єктом соціального розвитку? Яка соціокласова структура такого суспільства і характер соціальних конфліктів? 
6. Як можна визначити державу, яка не здатна на організацію або підтримку економічного прогресу? Демократії? Соціальної мобілізації? Задоволення потреб?
7. Як можна класифікувати державу з двома відсутніми ознаками: немає демократії та економічного прогресу? Демократії та винагороди? Демократії і соціальної мобілізації? Економічного прогресу і задоволення потреб? Додайте до перелічених ситуацій можливі комбінації.
8. Визначте характер соціальної кризи при різних політичних режимах за трьома відсутніми ознаками, тобто наявною лише однією із ознак: економічний прогрес, демократія, соціальна мобілізація, винагорода? Як Ви особисто пропонуєте діяти політичним силам у кожній із даних ситуацій?
9. Який тип держави має Україна сьогодні за наступними ознаками: характером керівної еліти та її соціальною базою, формою організації і розподілу влади, політичним режимом, соціотворчими можливостями? 
10. Яку форму має соціальна криза у сучасній Україні за політичними ознаками?

Коментарі і тести 
Соціальні інститути є наймогутнішими регулятивними і контролюючими механізмами суспільства. Вони організують і споглядають за протіканням соціальних процесів на всьому просторі суспільства. Соціальні інститути активно втручаються в господарську діяльність, обмін, розподіл і споживання, стежать за соціальними накопиченнями, не байдужі й до культурно-ідеологічних процесів. Інколи завдяки їх безпосередній діяльності, інколи при їх активній підтримці здійснюється соціальна мобілізація, стверджуються пропорції винагороди, відбувається примирення соціальних груп та інших суб’єктів соціальної взаємодії. Соціальні інститути можуть підтримувати або відкидати культурну модель розвитку. Досить часто вони самі стають носіями утопії або ідеології (останній випадок буває частіше, хоч тут має значення характер соціального інституту: церква частіше виступає носієм утопії, держава – ідеології, школа інколи пропонує просвітницькі утопії). Сказаного досить, аби зрозуміти: без активної співучасті соціальних інститутів розвиток взагалі, керований розвиток зокрема, унеможливлюється. Тому цілком логічним і виправданим буде розгляд даної теми на семінарському занятті. Щоправда, з усіх соціальних інститутів розглянемо лише один – державу. Адже держава є наймогутнішою інституцією серед інших досить могутніх соціальних утворень. Звичайно, варто було б розглянути також інші соціальні інститути, особливо церкву. На жаль, вони ще мало досліджені з цього боку. Пропонується наступний план семінару:
1. Поняття і структура соціальних інститутів, їх функційне призначення в суспільстві.
2. Специфіка держави як соціального інституту. Соціальні функції держави.
3. Соціотворчі можливості держави.
При розгляді першого питання важливо уникнути достатньо поширеної помилки: соціальні інститути досить часто змішують із соціальними організаціями. Підставою для їх ототожнення є те, що обидві ці структури організовують, регулюють, контролюють протікання соціальних процесів. Для цього вони чинять владний тиск, керують, мотивують, активізують, винагороджують, гарантують тощо. Все це так. Але при всій зовнішній схожості їх соціальної поведінки, це все ж принципово різні утворення. Змішувати соціальні організації із соціальними інститутами приблизно те ж саме, що ототожнювати окремі органи з усім організмом. Соціальні інститути складаються із соціальних організацій, але не зводяться до них. Тут з’являються нові, системні якості. Соціальні інститути контролюють весь соціальний простір, соціальна організація – лише якусь, досить обмежену, його частину. Соціальні інститути включають у себе соціальні організації, а тому перебудовують їх діяльність за власною природою. Контролюючи всі соціальні процеси, соціальні інститути контролюють і діяльність самих соціальних організацій, хоч і не завжди їм на користь. Соціальні інститути могутніші від соціальних організацій. Окрема соціальна організація може припинити свою діяльність, інколи це тільки на користь всьому суспільству. Наприклад, знищення нелегальних, особливо кримінальних організацій, банкрутство нерентабельних господарських підприємств, корінна перебудова адміністративних або інших органів держави і т. ін. Соціальні інститути, як такі, практично не зникають, вони лише перебудовують свою діяльність стосовно нових умов існування. Крах соціальних інститутів, особливо держави, означав би крах самого суспільства. Їх відновлення проходить через відбудову насамперед соціальних інститутів. Нарешті, соціальна організація не лише ставить, але й досить часто досягає мети. Соціальний інститут таку операцію здійснити не може; у тому ж разі, коли це робиться, то це чиста декларація про добрі наміри, яка не має прямого відношення до дійсності.
Отже, соціальний інститут є впорядкованою сукупністю соціальних організацій, призначенням яких виступає реалізація соціальних функцій або задоволення колективних, тобто суспільних потреб. Звичайно, соціальна організація також задовольняє колективні потреби. Але це для неї скоріше засіб для досягнення цілі, тоді як для соціального інституту це – самоціль і закон існування. До того ж соціальні організації задовольняють деякі потреби деяких спільнот. Соціальний інститут призначений для всебічного задоволення всіх суспільних потреб.
Аналізуючи структуру соціальних інститутів, слід пам’ятати наступне: соціальний інститут є одночасно групою, соціогруповою структурою (впорядкованою сукупністю соціальних груп), впорядкованою сукупністю соціальних організацій і власне інституційною структурою. Така складна будова соціального інституту вимагає розмежування його складових частин, дослідження кожної з них окремо, а також виявлення зв’язків і відносин, котрі поєднують їх в одне ціле. Наприклад, держава насамперед включає в себе групу влади (державний апарат, урядовців), усю соціогрупову структуру суспільства (як об’єкт владного впорядкування), сукупність законотворчих, виконавчих і судових органів, а також певну мережу стосунків і регламентацій, завдяки якій держава діє як одне ціле.
Приступаючи до вивчення функцій соціальних інститутів, треба виходити з того, що всі соціальні інститути реалізують одні й ті ж соціальні функції. Це не те, що їх різнить між собою. Але кожен з них реалізує спільні всім функції своїм особливим чином. І має свою особливу ієрархію функцій. Тобто в кожного соціального інституту є свої головні і другорядні функції, а також особливий спосіб їх впорядкування.
Отже, держава має всі властивості інших соціальних інститутів. Проте проявляються вони таким чином: тільки держава залучає у сферу свого підпорядкування все населення. У неї найобширніша соціогрупова структура. Вона поширює свій вплив на все, що знаходиться на її території, в т. ч. громадян іншої держави. Державна група в більшій чи меншій мірі протистоїть усій масі населення як група владного впорядкування. Частково вона діє автономно, частково відчуває на собі вплив інших соціальних груп. Саме тут закладено передумови можливого переродження держави. Якщо панівна група повністю незалежна у своїх діях від суспільства, це – диктатура. Якщо в такій же мірі залежна – охлократія (влада натовпу). 
Поміж цими полюсами – більш або менш розвинені демократія або олігархія (влада особливої групи-класу, етносу, прошарку, корпоративного угрупування, конфесійної групи і т. д.).
Органи державної влади не є соціальними організаціями у повному обсязі, бо вони не діють автономно. Тому їх частіше називають адміністративними органами. В основі їх деформації лежить не надмірна бюрократизація, як це інколи подають, а відчуження. Воно може проявлятись у двох формах: як відчуження від державного контролю або як відчуження від задоволення суспільних потреб.
Залежно від владної групи, держави можна класифікувати на класові, етнічні, конфесійні і т. д. 
Держава, в якій влада більш-менш рівномірно розподілена серед усього населення даної території, називається соціальною.
Суб’єктом розвитку держава може виступити лише за умов надзвичайного стану. Це буває тоді, коли держава підминає під себе усіх інших суб’єктів соціальної дії або зливається з ними. 
Тоді суспільство надмірно одержавлюється. Вся владна група має бути носієм однієї утопії або ідеології. Державні урядовці є разом з тим членами однієї партії. У суспільстві панує єдина ідеологія. Тому перед персональним суб’єктом соціальної дії не стоїть проблема духовного вибору, а лише проблема ідеологічного залучення. Соціальних організацій у чистому вигляді також не існує. Вони виступають як адміністративні органи держави. Розвиток за таких умов носитиме насильницький характер, бо держава виступає як орган владного примусу. Саме такий характер носив розвиток за перших десятиліть радянської влади.
В інших випадках держава безпосередньо не втручається у процес розвитку. Вона лише забезпечує, створює правові передумови соціальних зрушень стихійно-еволюційного характеру. Відносно автономні суб’єкти господарської діяльності організовують ефективні накопичення, які перетворюються у ресурси розвитку на основі реалізації індивідуальних і групових інтересів або як їх добровільна ініціатива. Локальний характер такої ініціативи і відсутність загальносуспільного проектування майбутнього не є принциповою перешкодою до соціальних перетворень. Проте вони відбуваються як “зворотний наслідок”, як щось таке, чого ніхто спеціально не планував. Це те, що А. Сміт називав у свій час дією “невидимої руки”.
Нас тут у першу чергу цікавить випадок, коли держава проявляє певну активність у прагненні до соціальних перетворень. Але не є їх єдиним суб’єктом. Вона є лише одним із співучасників соціотворчої взаємодії. У зв’язку з цим виникає запитання про ті передумови, за яких такі дії будуть найбільш ефективними. Для аналізу даної проблеми варто ввести чотири змінні, котрі найкращим чином характеризують дії держави у цьому відношенні: забезпечення державою економічного прогресу (ефективної економіки і відповідних соціальних нагромаджень, що досягається безпосередньою господарською діяльністю держави або організаційно-правовим забезпеченням результативної діяльності автономних господарських суб’єктів), демократії, винагороди (задоволення матеріальних потреб), соціальної мобілізації. Держава, діяльність котрої забезпечуватиме всі чотири передумови, буде нормативною, тобто ідеальною. У дійсності це малоймовірний, хоч теоретично і можливий варіант. У випадку здатності держави забезпечити три передумови, і, відповідно, не здатності – однієї, спостерігається порушення політичної рівноваги, або криза. Її характер визначається сутністю передумови, котра не задовольняється. Тобто ми можемо мати господарську кризу, кризу законного представництва (немає демократії), кризу консолідації (надмірне деструктивне збурення у зв’язку з незадоволенням потреб) і кризу співучасті (відсутня соціальна мобілізація).
Якщо держава не в змозі реалізувати дві передумови розвитку, маємо розгорнуту соціальну кризу, щось близьке до повної соціальної дезорганізації. Якщо немає демократії та винагороди (є економічний прогрес і соціальна мобілізація), то це, ймовірніше, насильницький варіант розвитку; відсутність демократії і соціальної мобілізації (наявні економічний прогрес і винагорода) свідчить про наближеність до класичного капіталізму; відсутні демократія і винагорода (наявний економічний прогрес і соціальна мобілізація) – швидше за все розвиток відбувається на засадах інтегративного націоналізму та ін. Зрозумівши механіку комбінування ознак, ви самі можете продовжити цю операцію.
Відсутність трьох ознак засвідчує, що ми маємо справу з повною соціальною дезорганізацією суспільства. За вище наведеною схемою ми вводимо одну із ознак і аналізуємо історичну ситуацію даного суспільства. У ньому можуть бути наявними лише демократія, соціальна мобілізація, винагорода або мати місце лише економічний прогрес. Зрозуміло, що в останньому випадку розвиток досить імовірний, але не обов’язковий. Його вірогідність збільшується при наявності винагороди, ще більш посилюється зі ствердженням демократії та стає незворотним із виникненням соціальної мобілізації.
На перших порах це комбінування може здатися тяжким заняттям, абстрактним або навіть надуманим. Але поступово Ви зможете переконатися в його корисності і продуктивності. Аби в цьому пересвідчитись, рекомендуємо завершити семінар аналізом нинішньої ситуації в Україні.

Тести, вправи і проблемні ситуації 
І. Впишіть відсутні вирази у наступні твердження:
1. Соціальний інститут – це .............. сукупність ........................, призначення якої є реалізація ...............................
2. Інституційний порядок суспільства залежить від ............... між окремими соціальними інститутами.
3. Основними соціальними інститутами є .............................
4. Інституційний порядок суспільства визначається обсягом ..........., делегованої державою іншим соціальним інститутам та способом їх взаємного контролю.
5. Центральним соціальним інститутом є. ............, бо вона є монопольним ............влади.
6. Держава є соціальний інститут, призначений для примусового ...... порядку на певній території.
7. Соціотворчі можливості держави визначаються її співчастю у господарській діяльності, соціальних ............ і вилученнях, відношенням до культурної моделі майбутнього, контролем над розв’язанням .......... конфліктів, можливостями соціальної............... (Допишіть характеристики, яких тут не вистачає.).

II. Визначте своє ставлення до нижче поданих тверджень за раніше приведеною схемою:
1. Соціальний інститут – це впорядкована сукупність соціальних організацій, призначенням якої є реалізація соціальних функцій.
2. Соціальні інститути – це стійкі форми спільної діяльності людей, що виникли і склалися у процесі історичної еволюції.
3. Інституційний порядок суспільства визначається розподілом функцій між основними соціальними інститутами, характером їх взаємного контролю, способом розв’язання назрілих соціальних конфліктів.
4. Держава є інструментом законного використання влади.
5. Держава є засобом владної консолідації суспільства.
6. Держава є органом класового панування.
7. Держава – це сукупність взаємопов’язаних закладів і організацій, що здійснюють управління суспільством в інтересах певного класу.
8. Держава є органом збереження існуючого соціального порядку в інтересах усього суспільства і на визначеній ним законній основі.
9. Держава є єдино можливим суб’єктом розвитку.
10. Держава лише забезпечує необхідні передумови розвитку. 
11. Держава – це орган, котрий забезпечує достатні передумови розвитку.
12. Монополізація державою всього соціального механізму розвитку є ознакою тоталітаризму.
13. Соціотворчі можливості держави визначаються успішністю господарської діяльності, співучастю у накопиченнях і вилученнях, владною підтримкою обраної суспільством культурної моделі майбутнього.
14. Соціотворчі можливості держави залежать від характеру політичного режиму.
15. Соціотворчі можливості держави залежать від її здатності до мобілізації соціальної активності.
16. Соціотворчі можливості держави пропорційні її здатності до справедливої винагороди за вклад у розвиток.
17. Соціотворчі можливості держави визначаються її здатністю до продуктивного розв’язання соціокласових конфліктів.
Додайте декілька тверджень, у яких виражається Ваша особиста думка щодо соціотворчих можливостей держави.

ІІІ. Визначте характер соціальної нестабільності (порушення рівноваги, соціальна криза, повна соціальна дезорганізація), пов’язаної із відсутністю у держави певних позитивних якостей:
1. Відсутня одна позитивна якість: лише демократія, лише економічний прогрес, лише задоволення потреб, лише соціальна мобілізація.
2. Відсутні дві позитивні ознаки: демократія та економічний прогрес, демократія і винагорода, демократія і соціальна мобільність, економічний прогрес і винагорода, економічний прогрес і соціальна мобілізація, винагорода і соціальна мобілізація.
3. Відсутні три позитивних ознаки: тобто в наявності є лише одна: тільки демократія, тільки економічний прогрес, тільки винагорода, тільки соціальна мобілізація. 

Теми для рефератів
1. Інституційний порядок промислово розвинених суспільств.
2. Держава у системі інституційного порядку суспільства.
3. Соціальні функції держави. 
4.Соціотворчі можливості держави.
5.Соціологічна діагностика співучасті держави у розвитку.
6. Політична ситуація та можливості історичного прогресу в сучасному українському суспільстві.

Література
1. Аргайл М. Психология счастья. – М.: Прогресс, 1990.
2. Большой толковый социологический словарь.– М.: Вече, 1999. – Т. 1, 2.
3. Веселовский Вл. Классы, слои, власть: Пер. с польск.– М.: Прогресс, 1981.
4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств. – К.: Основи, 1993.
5. Гнатенко П.І. Український національний характер. – К.: “Док-К”, 1997.
6. Зиновьев А.А. Запад. Феномен западизма. – М.: Центр полиграф, 1995.
7. Костенко О.О. Україна перед сфінксом третього тисячоліття. – Харків: Основи, 1993.
8. Михеев В.И., Зайцева М. И. Проблемы социальных изменений ХХ века. – М.: Сов. наука, 1987.
9. Лаврентьев В.Н. Новые индустриальные страны Азии: перестройка промышленной структуры. – М.: Наука, 1992.
10. Недюха Н.П. Системный анализ немарксистской идеологии. – К.: Высшая школа, 1991.
11. Общественное мнение и власть: механизмы взаимодействия. – К.: Наукова думка, 1993.
12. Пономарев Л. Н., Шинкаренко В.В. В чьих руках колесо истории? – М.: Мысль, 1989.
13. Психология масової політичної свідомості та поведінки / Відп.ред. В.О. Васютинський. – К.: Вид-во “Док-К”, 1997.
14. Социальные деформации: причины, механизмы, пути преодоления. – М.: РАН, 1992.
15. Ястремский О.І. Моделювання економічного розвитку. – К.: Либідь, 1992.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.