Основні висновки, Контрольні запитання, коментарі, тести і проблемні ситуації, Теми для рефератів, Література Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Основні висновки
1. Спрямованість розвитку визначається характером обраних культурно-ціннісних орієнтацій, змістом соціальних перетворень (природи історичних дій), використаними при цьому засобами. Вона також свідчить про тип основного соціокласового конфлікту, спосіб його подання і розв’язання. Спрямованість розвитку значною мірою визначає і водночас характеризує загальний стан суспільства на даний момент і його найближчу історичну перспективу. Відповідно до зазначених передумов спрямованість розвитку може мати такі варіанти: стабілізація, модернізація або історичний прогрес.
2. Стабілізація означає сукупність історичних дій, націлених на примирення соціальних груп; визначення ними своїх соціальних позицій як законних, справедливих, або, принаймні, сприйнятливих щодо конкретної ситуації. Тільки основне джерело напруги, конфліктів і дезорганізації спричиняє основні зусилля суспільства: створення ефективної економіки, визначення історичних перспектив, досягнення культурно-ціннісної злагоди, усунення насильницьких форм соціальної взаємодії, соціальну мобілізацію, справедливу стратифікацію тощо. Залежно від цього модифікується система історичних дій, їх організація та інституціалізація. Стабілізація економіки передбачає перерозподіл власності, праці або її продукту, адекватне державно-правове регулювання виробництва, обміну і розподілу; зміни у винагороді та мотивації праці, перстворення існуючих або створення принципово нових промислових організацій; індустріалізацію чи суттєву технічну реконструкцію виробництва, введення нових форм управління, організації та контролю, у більшості випадків також знищення тіньової економіки і пов’язаних з нею мафіозних структур. Соціальне примирення вимагає ефективного державно-правового регулювання міжсуб’єктних відносин, а в окремих випадках – безпосереднього фізичного примусу, насильницького пригнічення деструктивного соціального збудження.
Соціальна мобілізація є завершальним етапом стабілізації. Вона можлива за умов наявності культурної моделі розвитку, обраної історичної перспективи, соціогрупового примирення, культурно-ціннісної злагоди, справедливого права та ефективного судочинства. Однак у деяких випадках соціальна мобілізація може відбуватися лише на основі привабливої утопії, підтриманої владним чином (носій утопії є водночас панівною державною групою і користується певною підтримкою основної маси населення). Це може бути інтегративний націоналізм, соціократичний утопізм, релігійний фундаменталізм.
3. Модернізація розуміється як соціальні перетворення на основі запозичення чужого соціального, політичного або науково-технічного досвіду. Вона вимагає додаткових значних зусиль і ресурсів. При належній зовнішній підтримці протікає швидше, але утримує загрозу суверенності. У випадку модернізації на основі власних сил внутрішня стабільність може порушуватися. Масштаби нерівноваги залежать від стану тієї соціальної групи чи прошарку населення, за рахунок якого здійснюється модернізація (внутрішньої колонії). Історичний досвід показує, що капіталістична модернізація (індустріалізація) відбувалася за рахунок промислових робітників (їх невдоволення висловив марксизм); соціалістична індустріалізація – за рахунок селянства; сучасна модернізація у колишніх республіках СРСР проходить переважно за рахунок інтелігенції та деяких маргінальних груп населення (молоді, пенсіонерів, люмпен-пролетаризованих прошарків).
4. Історичний прогрес – це зміна соцієтального типу суспільства, характеру і способу зв’язку системи історичних дій.
Він передбачає перетворення всіх або більшості елементів соціальної системи – виробництва, культурної моделі, соціогрупової структури, механізмів соціальної стратифікації та класифікації, соціальних організацій та інституційного порядку. У новітній час, як і у випадку західноєвропейського суспільства, магістральною лінією історичного прогресу був перехід від аграрного до постіндустріального суспільства через такі форми, як товарний капіталізм та власне індустріальне суспільство.
Індустріалізація як спосіб модернізації та передумова подальшого історичного поступу може відбуватися у двох відносно подібних і, водночас, протилежних формах: на капіталістичній і соціалістичній основі. Кожна з них має свої недоліки і переваги. Капіталізм, зокрема, супроводжувався значною пауперизацією основної маси населення, особливо промислових робітників; нещадною експлуатацією зовнішніх колоній, суттєвим класовим розшаруванням і напруженою класовою боротьбою, монополізацією влади буржуазією, стихійним і викривленим переселенням у міста сільського населення, безробіттям тощо.
Соціалізму ж властивий тоталітарний режим, неефективне одержавлення економіки, планування і жорсткий контроль за розподілом і використанням ресурсів, придушення економічної активності і громадської ініціативи, створення внутрішньої колонії та ін. Соціалізм, проте, можна розглядати як один із можливих способів проведення індустріалізації соціоекономічно відсталих країн за надзвичайних умов і екстремальними методами.

Контрольні запитання і проблемні ситуації
1. Чим визначається спрямованість розвитку? Чи існують універсальні чинники цього процесу?
2. У яких випадках суспільство змушене обрати стабілізацію, модернізацію або історичний прогрес? Наскільки вільний і водночас вимушений вибір тієї чи іншої спрямованості соціальних перетворень? Опишіть (перерахуйте соціальні індикатори) історичну ситуацію, вихід з якої передбачає стабілізацію або модернізацію чи історичний прогрес. Яка міра керованості соціальними перетвореннями у цих випадках? Чи залежить вона від історичної спрямованості розвитку?
3. Чи можлива ситуація, коли суспільство здійснює одночасно стабілізацію, модернізацію та історичний прогрес? Змоделюйте подібну ситуацію, використовуючи засвоєні раніше поняття: стан економіки, рівень соціальних нагромаджень, характер соціальних вилучень та їх продуктивне інвестування у ресурси розвитку, культурна модель, соціокласова структура і пов’язаний з нею центральний конфлікт, рівень ціннісної згоди в суспільстві, характер мобілізації та стратификації тощо.
4. Яких соціотворчих дій (спрямованості соціальних перетворень) вимагає сучасна історична ситуація в Україні? Обгрунтуйте Вашу точку зору. Запропонуйте відповідну соціальну технологію – впорядковану сукупність соціальних дій цілеспрямованого характеру.
5. Маємо таку історичну ситуацію: виробництво падає, соціальні нагромадження знижуються, вилучення і продуктивне інвестування відсутнє, панівний клас внутрішньо розпорошений, малоорганізований і неконсолідований, його основні інтереси спрямовані на розкішне споживання; пригноблений клас має здатність лише до пасивного опору на побутовому рівні, політична система (сукупність політичних, професійних і громадських організацій представницького призначення) відсутня, силові структури держави ослаблені і дезорієнтовані, справедливе право та ефективне судочинство на низькому рівні, культурно-ціннісні орієнтації внутрішньо суперечливі, не користуються значною підтримкою населення, немає ціннісної злагоди і харизматичних лідерів, відбувається активне соціально-економічне розшарування, що породжує масове Невдоволення, проте яке не виливається у відкритий насильницький конфлікт. Запропонуйте вихід із такого становища, зокрема, оберіть і обґрунтуйте спрямованість соціальних перетворень.
6. Інша історичну ситуацію. Економіка відносно ефективна, соціальні нагромадження здійснюються у вигляді державних багатств, які активно втілюються у ресурси розвитку, панівний клас є водночас групою державної влади, пригноблений клас малоорганізований і не здатний до опору, силові інститути держави могутні і націлені на пригнічення асоціальної активності; група влади є в той же час носієм соціальної утопії, соціальна мобільність здійснюється за рахунок поєднання активної ідеологічної індоктринації і систематичного фізичного примусу, придушення будь-якої опозиції, соціальна стратифікація відбувається за критеріями політико-ідеологічного послуху, задоволення потреб винесено у майбутнє, за видимий історичний горизонт; політична система відсутня, демократія формальна і ритуальна. Який тип розвитку можливий у цьому випадку? Яка його найближча історична перспектива? Чи є такий розвиток контрольованим? Чи гарантоване його продовжене історичне розгортання?
7. Спробуйте відповісти на ці ж самі запитання, аналізуючи дещо іншу ситуацію: пригноблений клас організований і здатний до опору, у суспільстві наявна політична система, справедливе право і ефективне судочинство, демократія змістовна і досить вкорінена у систему історичних дій; винагорода має актуальний характер (розвинене споживання), стратифікація здійснюється за економічними критеріями (рівень добробуту визначає соціальний статус).
8. Проаналізуйте за переліченими ознаками нинішню історичну ситуацію в Україні. Визначте її можливості щодо розвитку взагалі, певного типу розвитку, зокрема. Яка спрямованість соціальних перетворень для нинішньої ситуації в Україні є найбільш актуальною: модернізація, стабілізація чи історичний прогрес?

Коментарі і тести
Різні суспільства мають відмінну історичну ситуацію та можливості щодо її перетворення. Тому не можна говорити про розвиток як щось уніфіковане, єдине для всіх часів і народів. Для одних звичайна стабілізація ситуації вже буде значним досягненням, для інших – це вже давно набутий стан. Звідси випливає, що критерій розвитку має бути прив’язаним саме до історичної еволюції даної конкретної країни. Виходячи із цих міркувань, ми розкладаємо розвиток на три найбільш імовірні різновиди, що можуть реально спостерігатися: стабілізація, модернізація та історичний прогрес. Відповідно до цього будується і план семінарського заняття.
1. Розвиток як соціальна стабілізація.
2. Розвиток як соціальна модернізація.
3. Розвиток як історичний прогрес.
Перший варіант розвитку характерний для суспільств, які знаходяться у стані глибокої і (або) затяжної соціальної кризи. Скоріше всього, хоч і не обов’язково, у них неефективна економіка, відсутнє соціальне нагромадження та вилучення. Це посилює і без того конфліктну соціогрупову структуру. Соціальні конфліктти зливаються в один центральний, навколо якого починається запекла боротьба. Соціальна активність має негативну, тобто деструктивну, спрямованість. Законна форма подання, розгортання і розв’язання конфліктів неможлива або малоймовірна. Немає ціннісної згоди, в тому числі щодо власної історичної перспективи. Відсутня справедлива винагорода і позитивна мотивація колективних дій. Наука, техніка, культура та освіта деградують або стагнують. Основна маса населення вбога, зайнята переважно проблемами виживання. Соціальні рухи або відсутні, або проявляються як невеличкі ініціативні групи з невизначеною, малочисельною і неорганізованою соціальною базою. Держава послаблена і не контролює перебіг соціальних процесів на її території. Соціальні організації малочисельні, слабкі і неефективні, серед них значна частина кримінальних та криміногенізованих. У таких суспільствах спостерігається комунікативна та управлінська блокада. Перша проявляється у небажанні або неспроможності основних соціальних суб’єктів до адекватного спілкування, пошуку сприйнятливих знаків, образів і значень, а тому немає єдиного визначення ситуації і шляхів виходу з неї. Криза управління проявляється в тому, що одна керівна структура блокує дії іншої, в результаті чого суспільство топчеться на місці, інколи проявляючи при цьому значну зовнішню активність.
Найпростіший вихід із соціальної кризи – насильницьке пригнічення конфліктів. Воно може бути наслідком державного перевороту (в більшості випадків із залученням армії) або революційної диктатури. Центральним елементом дій першого виду є армія, другого – партія. Стабілізація протікає і завершується швидше у випадку їх злиття, створення революційної армії – партії. Коли ж на чолі цього процесу стоїть керівний клас, можливий перехід до насильницького типу розвитку в перспективі.
Більш продуктивним є законне розв’язання конфлікту. Але це передбачає сукупність таких передумов: організованого протестуючого класу, демократії, культурно-ціннісної злагоди, хоч би якоюсь мірою стабільної економіки. Має значення загальна цивілізованість класових антагоністів і всього суспільства в цілому. На цій стадії найбільш вірогідним фактором замирення може стати національно-етнічна згуртованість, що чинить опір переростанню класової боротьби у громадянську війну.
Для соціологічної діагностики ситуації важливо знайти саме той елемент системи історичних дій, який у даному випадку може бути вирішальним. Туди і повинні спрямовуватись зусилля всіх соціальних суб’єктів: на стабілізацію економіки, замирення соціогрупової структури, пошук культурно-ціннісних орієнтацій розвитку, соціальну мобілізацію, винагороду, виробництво ресурсів розвитку тощо. Відповідно до цього реструктурується вся система історичних дій: домінуючим елементом соціотворчих зусиль стає економізм, культурний символізм, демократизація суспільства, соціально-психологічний інтегративізм, представництво і захист інтересів знедолених соціальних груп, першочерговий розвиток науки, техніки, культури та освіти.
Модернізація як соціотворчий процес передбачає підтягування до рівня найбільш розвинених авангардних країн світу, або в цілому, що в більшості випадків мало ймовірне, або у якомусь особливому відношенні, що більш вірогідне. Мається на увазі модернізація економіки. Щодо сучасних умов, це, насамперед, індустріалізація. Хоч тут теж можуть бути свої домінуючі елементи: звичайна механізація промисловості, комплексна механізація, хімізація, автоматизація, інформатизація та ін.
Модернізація економіки обирається звичайно з ряду досить важливих причин. Без ефективної економіки в сучасному розумінні (як творення цивілізації достатку і зручностей) розвиток фактично неможливий, хоч і можна припустити якісь інші варіанти: ріст консолідації суспільства, прогрес справедливої винагороди, розвиток гуманітарної сфери, споживання і дозвілля та ін. Але зразу ж виникає проблема коштів. Отже, такий варіант можливий лише при наявності особливо дефіцитних ресурсів та особливо сприятливої міжнародної економічної кон’юнктури. А також компетентної і відповідальної керівної еліти. У цьому випадку модернізація буде менше зачіпати власне виробництво, а більше – обмін, розподіл, винагороду, побут, споживання, гуманітарну сферу. Саме такий варіант модернізації демонструють ряд арабських країн Близького Сходу.
Економіка, крім того, краще піддається перебудові на основі запозиченого чужого досвіду. Технологія та природничі науки безпосередньо не впливають на культуру, ідеологію, звичаї, традиції та ін. країни-реципієнта. Тут наявна можливість зберегти культурну самобутність. За умови, що процес модернізації буде супроводжуватись відповідною політикою держави, а також культурною самодіяльністю більш широких прошарків населення. Зразок саме такої промислової модернізації демонструє післявоєнна Японія.
Більш складним є запозичення чужої технічної, а особливо – соціальної організації праці. Останнє передбачає , крім іншого, зміну форм власності, що, у свою чергу, передбачає перебудову механізмів стратифікації, винагороди, мотивів колективної поведінки, форм соціальної мобілізації тощо. Отже, модернізація у цьому напрямі викликає додаткову дестабілізацію, тому на неї може ризикнути лише відносно стабілізоване суспільство. Однією з проблем сучасної України та інших країн СНД є те, що модернізація носить глобальний характер і розпочалася у момент затяжної дезорганізації цих суспільств.
Історичний прогрес передбачає корінну перебудову всієї соціальної системи, як її особливих елементів, так і зв’язків між ними. У цьому відношенні на історичний прогрес більше приречені ті країни, в яких спостерігається повна соціальна дезорганізація. Але здійснять вони його лише за особливо сприятливих внутрішніх і зовнішніх передумов. До того ж, цей процес буде супроводжуватись значними і продовженими соціальними потрясіннями з невизначеною перспективою. Саме в такій ситуації була Західна Європа на момент початку капіталістичної індустріалізації, а також колишній СРСР після революції та громадянської війни. Звідси можна зробити висновок, що прогрес у будь-якому відношенні, а тим більше повний історичний прогрес, супроводжується значними втратами і витратами, напругою і конфліктами, динамічними невизначеностями і ризиком для суспільства.
Щоправда, можливий і приємніший варіант – коли історичний поступ здійснює вже досить розвинене суспільство, з ефективною економікою, при замиреній соціогруповій структурі, розвиненою демократією, справедливою винагородою, самосвідомими і самоорганізованими соціальними суб’єктами. Для таких суспільств проблема полягає в тому, щоб визначитись щодо власної історичної перспективи і здійснити соціальну мобілізацію на її основі. Теж, до речі, не проста операція, бо вона передбачає певний ризик і можливість втратити вже досягнуті переваги. Але досягнутий рівень розвитку немовби тисне на них, спонукаючи зробити наступний крок.
Важливо визначити загальноісторичну тенденцію руху. Більшість дослідників вважає, що такою тендерцією для сучасних промислово розвинених суспільств є перехід до постіндустріального суспільства. Це значить, що у ньому переважатимуть виробництво і розподіл інформації. Класи від конфліктної опозиції перейдуть до конструктивної диспозиції. Культура зосереджується на творчому самовизначенні щодо майбутнього. Домінувати стане виробництво засобів розвитку: науки, культури, технології, освіти. Суттєво збільшиться вільний час і його культурно-освітнє насичення. Розважальне дозвілля набуде рис продуктивної самодіяльності. Зросте значення окремої індивідуальності, персональний суб’єкт стане чимось розповсюдженим і звичайним. Тобто таке суспільство зможе продуктивно розв’язати суперечності існуючого. Але це не стільки науково доказаний факт, скільки теоретично обґрунтована надія; її реалізація буде залежати від багатьох чинників, у тому числі від конкретної поведінки кожного.

Тести, вправи і проблемні ситуації 
І. Впишіть відсутні вирази у нижче поданих твердженнях:
1. Спрямованість розвитку визначається характером економміки, обсягом вилучень, продуктивністю інвестування, способом розв’язання класових конфліктів, ...........................................
2. Стабілізація означає погодженість системи ................
3. Модернізація означає запозичення................................
4. Історичний прогрес – це корінне....................................
5. Історична еволюція соціальних систем (щодо Західної Європи) включає у себе наступні етапи: ............, ............., промислове, ..............суспільства.

ІІ. Згрупуйте нижче наведені твердження у три класи за критеріями повної згоди, часткової згоди, повної незгоди. Виділені класи змістовних тверджень концептуалізуйте.
І. Стабілізації потребує:
1. Суспільство з конфліктною соціогруповою структурою.
2. Суспільство з розладнаною економікою.
3. Суспільство з відсутньою ціннісною орієнтацією або згодою. 
4. Суспільство з відсутнім керівним класом.
5. Суспільство з відсутнім протестуючим класом.
6. Суспільство з відсутніми соціальними нагромадженнями.
7. Суспільство з нееквівалентною винагородою. 
8. Суспільство без продуктивного інвестування.
9. Суспільство без належної соціальної мобілізації.
10. Суспільство, де класовий конфлікт переріс у громадянську війну.
11. Суспільство без справедливих механізмів стратифікації.
12. Суспільство, в якому соціальні позиції основних груп різко падають.

ІІ. Модернізації потребує:
1. Суспільство з відсталою технологією. 
2. Суспільство без сучасної системи соціалізації. 
3. Суспільство без привабливої культурної моделі майбутнього. 
4. Суспільство без належних накопичень і вилучень.
5. Суспільство без демократичних механізмів соціальної взаємодії.
6. Суспільство без чітко визначеної культурної ідентичності.
7. Суспільство з авторитарним політичним режимом. 
8. Суспільство без належної системи історичних дій.

ІІІ. До історичного прогресу здатні:
1. Всі суспільства без винятку. 
2. Лише авангардні суспільства. 
3. Прогрес це – результат непланованих і неусвідомлюваних колективних дій.
4. Тільки суспільства з продуктивним розв’занням класових конфліктів.
5. Тільки суспільства, здатні до творчого проектування майбутнього.
6. Лише суспільства з розвиненою економікою.
7. Лише суспільства з привабливою соціальною утопією.
8. Лише суспільства з належним розвитком засобів розвитку.
9. Прогрес є результатом легітимної боротьби за контроль над системою історичних дій.
10. Історичний прогрес є результатом внутрішньої роботи системи історичних дій.

Теми для рефератів
1. Стабілізація соціально дезорганізованих суспільств.
2. Модернізація та збереження культурної самобутності.
3. Історичний прогрес як зміна соцієтального типу суспільства. 
4. Історичні перспективи сучасного українського суспільства.

Література
1. Бестужев-Лада И.В. Нормативное социальное проектирование. – М.: Наука, 1937.
2. Гавриленко І.М. Історичний акціоналізм//Cоціологія: теорія, методи, маркетинг. – К.: Основи, 1999.
3. Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє. – К.: Основи, 1993. 
4. Гальчинський А.С. Обраним шляхом. – К.: Либідь, 1999.
5. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. – К.: Ин-т социологии, 1996.
6. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства (1994–1997 рр.) – К.: Ін-т соціології, 1998.
7. Кива А. Социальные революции на исходе века. – М.: Наука, 1992.
8. Косалс Л.Я. Социальный механизм инновационных процессов. – Новосибирск: Наука, 1989.
9. Костенко О.О. Україна перед сфінксом третього тисячоліття. – Харків: Основи, 1993.
10. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К.: Друк, 1998.
11. Люди и ориентации. – Кишинев: Штинца, 1992.
12. Мушинский В.О. Альтернативы, или Пример Запада и что мы можем из него почерпнуть. – М.: Наука, 1993.
13. Недюха М., Попович В., Сагалаков Б. У “прекрасне” минуле// Київський вісник. – 31 серпня 1999 р. – С. 2.
14. Недюха М., Попович В., Сагалаков Б. Не допустити збагачення обраного народом України шляху суверенного розвитку// Київський вісник. 4 вересня 1999 р. – С. 3.
15. Несбит Дж., Эбурдин П. Что нас ждет в 90-е годы. – М.: Республика, 1992.
16. Платонов С. После коммунизма. – М.: Мол. Гвард.,1989. 
17. Прогнозное социальное проэктирование. – М.: Наука, 1989. 
18. Социальная сфера: политическое и духовное развитие общества. – М.: Наука, 1991.
19. Старостин Б. С. Социальное обновление.Схемы и реальность. – М.: Политиздат, 1981.
20. Тощенко Ж.Т. и др. Социальное проектирование. – М.: Наука, 1982. 
21. Україна. Людський розвиток. Звіт. 1977 рік. – К., 1977.
22. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ. – К.: Фенікс, 1998. 
23. Форрестер Джей. Мировая динамика. – М.: Наука, 1978.
24. Tourain A. Sociologie de l’action. – P.: Seuil, 1965.
25. Tourain A. Production de la societe. – P.: Seuil, 1973.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.