Вступ Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Вступ
Навчальний посібник “Соціологія розвитку” торкається досить гострих і актуальних проблем соціальної динаміки – суспільних змін і розвитку. Ці проблеми важливі для будь-якого суспільства, але для сучасного українського суспільства вони мають особливе значення. Адже воно знаходиться напередодні кардинальних і радикальних соціальних перетворень, які зачіпають долю всього або переважної більшості населення. Від того, наскільки влада і пересічні громадяни будуть грамотно діяти в такій історичній ситуації, залежить результат соціального реформування суспільства.
Центральною проблемою в цих незвичних умовах є пошук продуктивної взаємодії влади і народу. Звичайно, і влада, і народ не є структурно єдиними і монолітними; вони завжди мають внутрішню стратифікацію – відособлення і розмежування особливих груп і фракцій. Стосовно даної ситуації, вони виступають найбільш могутніми колективними суб’єктами, на плечах яких лежить увесь тягар історичного вибору і пов’язаної з ним відповідальності.
В основі взаємодії влади і народу лежать як спільні інтереси (здійснити соціальний прорив у високотехнологічне суспільство шляхом найменших втрат), так і відмінні інтенції (якнайменше вкласти в цей процес і якнайбільше при цьому отримати). Це – об’єктивна і раціональна групова позиція. Вона випливає із властивих кожному соціальному суб’єкту альтруїстичних мотивів і прагнень із природних егоїстичних домагань, притаманних не лише кожній окремій людині, але й кожній людській спільності. Отже, проблема, полягає в тому, щоб віднайти баланс інтересів, врівноважити потреби і їх задоволення, досягти розумного компромісу і продуктивної суспільної злагоди.
На цей предмет в соціології існують щонайменше дві радикально протилежні і взаємно неприйнятні точки зору: марксистська (радикально конфліктуалістська) і функціоналістська. Перша виходить з того, що народ (насамперед – пролетаріат, або робітничий клас), будучи єдино можливим суб’єктом продуктивної праці, є разом з тим і головним носієм історичної творчості. Влада ж тлумачиться ним як слухняне знаряддя панівного класу, котрий ніколи не зацікавлений у тому, щоб змінити існуючий соціальний порядок, бо він є необхідною передумовою його власного панування. Тому влада, слухняно виконуючи волю панівного класу, завжди чинить опір соціальним перетворенням, використовуючи заради цього весь арсенал фізичного і духовного гноблення. Тому єдино можливим суб’єктом історичної творчості є марксизм, який очолює робітничий клас.
Функціоналістська теорія розвитку (в найбільш класичному вигляді вона викладена у праці сучасного американського соціолога А. Етционі “Активне суспільство”) виходить із прямо протилежних засад. Активною стороною соціальної творчості є, згідно з А. Етционі, керівна еліта суспільства. Народ же виступає пасивним об’єктом їхніх керівних дій, мало придатним на самостійні історичні рішення, продумане проектування і реалізацію майбутнього. Варто згадати, що у свій час приблизно на таких же позиціях стояли російські “народники”. Щоправда, в сучасному функціоналізмі ця ідея має вигляд досить розробленої і деталізованої соціальної технології.
Не важко переконатись, що в обох цих випадках має місце нічим не виправдане спрощення (вульгаризація) реального історичного процесу. І надмірна ідеалізація однієї із сторін, що взаємодіють: пролетаріату (робітничого класу) з боку максимуму і керівної еліти з боку функціоналізму. Теоретично такий перебіг подій в принципі можливий. Але мало вірогідний, бо передбачає завищені передумови реалізації історичного процесу. До того ж кожен із цих варіантів таїть у собі потенційну загрозу деформації або переродження історичного руху. Останній може за несприятливих обставин завершитися диктатурою класу чи правлячої верхівки. Подібних прикладів можна віднайти більше, ніж достатньо, в тому числі у нашій недавній історії.
Пропонована Вашій увазі робота спрямована на пошук інтегративного підходу, де жодна із соціальних груп, організацій чи інституцій не була б позбавлена права і можливості брати співучасть у соціальних перетвореннях, відповідно до наявних ресурсів соціальної творчості. Конфліктність їх взаємодії при цьому декларується на істині, що випливає із практичного досвіду і безпосередніх спостережень. Але вони тлумачаться як необхідне зло. Отже, історична творчість полягає, окрім іншого, і в тому, щоб віднайти необхідні засоби і ресурси такого розв’язання конфліктів, де не було б ні переможців, ні переможених, ні лідерів, ні аутсайдерів. Бо кожна перемога є “пірровою”, веде до нових конфліктів і потрясінь.
Розглядаючи послідовно всі складові соціальної системи (групи, соціогрупову структуру, історичні рухи, соціальні організації та інститути), автори наполегливо шукають і запрошують Вас бути співучасниками конкурсів, знайти відповіді на питання: за яких передумов конфліктна взаємодія може завершитися продуктивним синтезом. У дещо спрощеному вигляді наші відповіді можна звести до таких положень: соціальні конфлікти можна розв’язати прийнятними для всіх учасників взаємодії наслідками за умови, якщо класи будуть соціально зрілими, соціогрупова структура справедливо стратифікованою (за внеском у розвиток), соціальні організації діятимуть ефективно, а соціальні інститути – функціонально (відповідно до назрілих колективних потреб).
Наскільки наша відповідь справедлива, покаже час та подальша історична практика.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.