Круговая порука в контексте образовательной реформы

Круговая порука в контексте образовательной реформы

7
0

Смысл образовательного менеджмента — в управлении делами, а не в ожидании «новой» работы от учителей

Збережена в Україні пострадянська за сутністю модель освіти змалечку призвичаює дітей до сприйняття принципу кругової поруки як природного життєвого інструменту буття та вчить їх діяти на основі принципу кругової поруки як усталеної суспільної практики. Своїми роздумами про це явище ділиться заступник директора Херсонського фізико-технічного ліцею Володимир Бєлий.

Першим кроком до вкорінення у свідомість учасників освітнього процесу принципу кругової поруки є формування їх прив’язки до «свого класу», «своєї школи». Так, чи не кожен український вчитель і учень міцно вживається у поняття «мій/мої класи», а ледь не кожного українського директора школи поняття «мій навчальний заклад» і «я сам» стають, як у вірші Маяковського: «Партия и Ленин — близнецы-братья».

Ми це робимо, забуваючи про наступні реалії:

По-перше, шкільні класи є лише ситуативно-структурними елементами навчального закладу у процесі функціонування якого весь час мають відбуватися зміни для забезпечення його ефективного його розвитку. Незмінними мають лишатися не угрупування школярів/педагогів, а системні загальні цінності їхньої життєдіяльності. Жоден сучасний школяр у нинішньому «швидкому світі» уже не може розраховувати на тривале перебування у «рідному» колективі. Це колись у «повільному світі» людина могла все життя прожити у «своєму», трудовому колективі, «своєму» селі, на «своїй» вулиці та у «своєму» будинку.

По-друге, навчальний заклад апріорі не може бути об’єктом для «привласнення» тим чи іншим директором, адже насправді перебуває у комунальній власності територіальної громади. Директор навчального закладу є не «хазяїном», не «наймудрішим із наймудріших учителем учителів», а всього-на-всього лише найманим менеджером, якого громада дуже поважає, а тому призначає йому гідну зарплатню. Тебе найняли – працюй, і не треба зростатися з думкою, що це «твоя школа/ліцей». Саме на уникнення «приватизації школи» і спрямована світова практика ротації керівників освітніх закладів.

Прикладами системно-деструктивного впливу дії принципу кругової поруки в шкільній освіті є:

  • завищення оцінок дітям, батьки яких завдяки своєму посадовому чи фінансовому становищу помітно впливають на умови функціонування закладу чи окремого вчителя;
  • спонукання колег/підлеглих до порушень під час проведення учнівських олімпіад, визначення учнів-претендентів на медалі, встановлення середнього балу випускників тощо;
  • прилаштування дітей до так званих престижних закладів поза відкритим та чесним конкурсним відбором;
  • протекціонізм у фінансуванні навчальних закладів, у яких навчаються діти можновладців;
  • кулуарно-тіньове призначення на керівні посади у закладах освіти;
  • партійно-кланові втручання у перебіг новітніх конкурсів на посади керівників закладів та органів управління освітою;
  • шахрайство у сфері застосування законодавства для пільгових категорій здобувачів освіти;
  • популістські незаконні лазівки обходу принципу рівного доступу до здобуття освіти;
  • тіньове сприяння списуванню та плагіату у школах та ВНЗ;
  • консервація замкнених у своїй діяльності на самих себе моделей академічних установ, органів управління освітою, закладів післядипломної освіти, методичних служб тощо;
  • профанація сутності цілей та змісту діяльності національних агентств/центрів з питань якості освіти(обрання скомпрометованого складу НАЗЯВО, встановлення порогового балу «склав/не склав» ЗНО на рівні вгадування тощо).

Відтак пропоную обговорити/дослідити/оцінити наступні організаційно-структурні засоби нейтралізації згубної дії принципу кругової поруки в освіті.

По-перше, законодавчо передбачити на певних цільових умовах та за згодою органів місцевого самоврядування можливість впровадження принципу ротації керівників освітніх закладів місцевої громади.

При цьому раджу скористатись закордонним прикладом, коли все організовано так, що система освіти не втрачає своїх класних менеджерів, бо вони без проблем переходять на інші вакантні місця керівників (відомче житло тому гарантія), і відсіює заслабких, бо заповнення вакансій здійснюється за вільним і відкритим для громадськості конкурсом.

По-друге, унормувати на відомчому рівні можливість того, щоб вже з 2-го класу кожного нового навчального року варіювати контингент паралельних класів школи з одночасною зміною вчителів у кожному з них.

У ліцеях з учнями-старшокласниками, де класи мають бути профільно-визначеними, передбачити лише зміну вчителів у них.

Такий підхід сприятиме поступовому викоріненню звички до кругової поруки на рівні школярів та рядових педагогів, нівелюватиме згубні наслідки цього підходу.

Окрім цього, міксування учнів паралельних класів сприятиме успішному досягненню декількох інших важливих для системи шкільної освіти цілей, як-то:

1. Ефективна соціалізація учнів, адже вони автоматично переходитимуть від орієнтації на поняття «мого» до культивування суспільно-єднальної цінності «нашого».

У європейських, і не тільки, країнах діти зі школи звикають до поняття «нашого» у широкому суспільному вимірі: ніхто не викине папірця чи сигарету ні з вікна свого авто, ні з балкону своєї квартири, бо, у їх свідомості, ніщо їх (авто, квартиру) не відділяє від нашого, загального простору співжиття.

Досягається останнє зокрема і тим, що там щороку як учнів, так і їхніх вчителів «пересаджують» по різних, нових для них, класах. У ліцеях для старшокласників вже давно майже немає класів як таких, там щороку формуються динамічні групи за принципом спільності програмно-цільових навчально-освітніх траєкторій.

2. Сприяння новоякісній роботі учнів та вчителів.

Висока вірогідність цього полягає у тім, що чи не кожен учень та вчитель з початком нового навчального року щоразу намагатиметься показати себе з якомога кращого боку у новому для себе життєвому середовищі. Відтак система автоматично весь час сприятиме становленню культури постійного особистісного розвитку.

3. Запобігання ризику кумівства та інших проявів неофеодальних відносин серед вчителів/адміністрації, оскільки керівники закладу і педагоги знаходяться у постійній динаміці.

Крім того, бачу необхідними для успішного вирішення такого психологічно складного питання як нейтралізація дії «культури» кругової поруки наступні кроки з боку освітнього менеджменту вищого державного рівня:

Законодавчо прописати можливості запровадження ініціативними керівниками зазначених вище технологічно-організаційних засобів організації освітньої діяльності у рамках дії принципу автономії закладів, щоб уберегти їх від абсолютно прогнозованої бюрократичної протидії та шельмування як нащадків отамана Махно.

До слова сказати, у них (наших бюрократів) є вже зараз можливість «посміятися» з 65-мільйонної Франції, у якій ротація як учнів, так і вчителів та керівників закладів давно застосовується у масштабах всієї країни і ніхто ні з них, ні батьки учнів і не думають від того відмовлятися.

Зробити турботу про сутнісний перехід системи від традицій «мого» (класу, закладу, групи, колективу тощо) до інноваційних практик орієнтації на загальнолюдські цивілізаційні цінності одним з пріоритетів управлінської діяльності.

Задіяти засоби масової інформації для впливу на соціум з метою усвідомлення ним значимості успішного подолання проблеми кругової поруки як для питання якості освіти, так і майбутнього всієї держави.

Для викорінення звички до кругової поруки на базовому рівні буде ефективним запровадження законодавчих норм прямої дії, які поєднуватимуть права, повноваження та відповідальність педагогів у ході їх повсякденної поточної діяльності.

Вважаю за необхідне, окрім загального переліку прав, зазначених у ст. 54, 58 проекту закону «Про освіту», передбачити наступні додаткові специфічні, права для педагогічних працівників системи загальної середньої освіти на:

  • вільний вибір програми навчання учнів з урахуванням особливостей учня/класу/закладу, але у відповідності до державних освітніх стандартів;
  • участь у прийнятті колегіальних рішень прямої дії, що стосуються здійснення професійної діяльності;
  • участь у діяльності релігійних, політичних і громадських організаціях, не заборонених законодавством України, поза своїм робочим часом;
  • рівний з усіма іншими педагогічними працівниками доступ до процедури присвоєння/підтвердження вищої категорії, проходження сертифікації;
  • безумовне дотримання адміністрацією закладу нормативів наповнення класів та груп на факультативах, гуртках;
  • застосування дисциплінарних заходів до порушників дисципліни навчально-виховного процесу, у тому числі — до відокремлення учня, що ігнорує вказівки вчителя від ходу заняття;
  • неприпустимість відволікання адміністрацією закладу на заходи, що прямо не пов’язані з посадовими обов’язками;
  • непідзвітність до будь-чого, що не передбачене нормами освітнього законодавства.

Педагогічні працівники системи загальної середньої освіти мають нести ще й наступні додаткові специфічні для загальної середньої освіти зобов’язання:

  • забезпечення цільового використання навчального часу у відповідності до вибраної освітньої програми;
  • неформального ставлення до індивідуальних потреб та можливостей своїх учнів;
  • узгодження змісту навчання та його рівня складності із обсягами та рівнем вимог державних стандартів відповідних рівнів освіти;
  • дотримання визначених статутом закладу термінів поточного оцінювання рівня навчальних досягнень своїх учнів;
  • дотримання вільного права учнів на апеляцію оцінки за результатами поточного контролю;
  • виконання розпоряджень адміністрації щодо здійснення поточної позаурочної діяльності з учнями закладу, що визначена у статуті закладу;
  • здійснювати різні види робіт з батьками учнів, що визначені статутом закладу;
  • не пліткувати про учнівські слабкості, не кепкувати з них;
  • виконувати призначені санкції за порушення норм доброчесності, у тому числі й академічної.

Такі прозорі і чітко визначені правові норми діяльності мають убезпечити педагога від примх будь-якого начальства і не дозволяють йому самому стати безконтрольним у роботі з учнями та батьками.

Звісно, що без політичної волі вищого державного рівня і широкої підтримки батьківської та учнівської громадськості такі прості, але ефективні кроки до очищення системи від тіньових впливів на діяльність закладів освіти просто зникатимуть з «тіла» проектів законів. Лише після періоду глибокого осмислення проблеми та широкого її обговорення в суспільстві можна сподіватися на такі державницькі рішення, котрі отримають у пересічних громадян та представників політичного істеблішменту високий рівень взаємної довіри, а з ним і вірогідність стати дійсно ефективними.

У підтвердження маємо наступну думку науково-педагогічного працівника з університетської сфери діяльності Ірини Єгорченко: «У нас суспільство здійснює пресинг щодо викладачів та науковців, з постійними закидами про безглуздість їхньої діяльності. У результаті — це зачіпає лише чесних і якісних. Плагіатори, натомість, або мають ефект Даннінга-Крюгера, тобто тупі настільки, що не розуміють, наскільки вони тупі, або є свідомими шахраями, які щасливі, що успішно дурять суспільство. І ці останні якраз гуртуються і рятуються круговою порукою — шахраї і невігласи нагорі підтримують шахраїв та невігласів внизу. А чесні вчені на додаток від пресингу, здійснюваного чиновними невігласами, відчувають отой синдром неадекватності і невідповідності».

Час розвінчати міф, створений нашими бюрократами, згідно з яким «нічого в освіті не може змінитися, доки самі учителі не почнуть діяти по-новому», бо він є обґрунтуванням для виправдання власної бездіяльності: що я можу, якщо рядові виконавці не хочуть працювати по-новому?

У цьому міфі прихована «дрібниця», що маскує не лише «диявола», а й відверте небажання чиновників працювати на зміни. І це при тому, що сенс існування освітнього менеджменту полягає саме в управлінні справами, а не в очікувані такої діяльності рядових виконавців, завдяки якій їхні керівники стануть прогресивними лідерами освіти.

Владимир Белый, заместитель директора Херсонского физико-технического лицея, Образовательная политика.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ