Додатки Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Додатки


ЗАКОН УКРАЇНИ

Про органи суддівського самоврядування

Глава 1
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Організаційні форми суддівського самоврядування

1. Суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів України. 
2. Суддівське самоврядування здійснюється через конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, конференцію суддів військових судів України, збори суддів Верховного Суду України, збори суддів Вищого арбітражного суду України, конференцію суддів арбітражних судів України, з’їзд суддів України.

Стаття 2. Законодавство про органи суддівського самоврядування

1. Діяльність органів суддівського самоврядування визначається законами України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, “Про арбітражний суд” та цим Законом. 
2. Законодавство про органи суддівського самоврядування встановлює порядок скликання і проведення конференцій, зборів, з’їзду суддів України та їх повноваження. 

Стаття 3. Завдання органів суддівського самоврядування

Завданням органів суддівського самоврядування є:
- створення найбільш сприятливих умов для забезпечення діяльності судів;
- удосконалення підготовки кадрів, підвищення кваліфікації суддів, подання їм методичної допомоги;
- зміцнення незалежності суддів, захист від втручання в їх судову діяльність.


Глава 2
КОНФЕРЕНЦІЇ ТА ЗБОРИ СУДДІВ

Стаття 4. Повноваження конференцій суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

Конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя:
1) обирають членів кваліфікаційної комісії суддів;
2) обговорюють питання застосування законодавства, що виникли в судовій практиці, пропозиції суддів про необхідність дачі роз’яснень з цих питань;
3) звертаються до Верховного Суду України з пропозиціями про внесення в порядку законодавчої ініціативи подання до Верховної Ради України про зміни до законодавства чи про тлумачення законів;
4) обговорюють питання про організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності судів;
5) обирають делегатів на з’їзд суддів України;
6) розглядають інші питання організації діяльності судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Стаття 5. Повноваження конференції суддів військових судів України

Конференція суддів військових судів України:
1) обирає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа суддів військових судів;
2) обговорює питання застосування законодавства, що виникли в судовій практиці, пропозиції суддів про необхідність дачі роз’яснень з цих питань;
3) звертається до Верховного Суду України з пропозиціями про внесення в порядку законодавчої ініціативи подання до Верховної Ради України про зміни до законодавства чи про тлумачення законів;
4) обговорює питання про організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності судів;
5) обирає делегатів на з’їзд суддів України;
6) розглядає інші питання організації діяльності військових судів.

Стаття 6. Повноваження конференції суддів арбітражних судів України

Конференція суддів арбітражних судів України:
1) обирає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа суддів арбітражних судів;
2) обговорює питання про подання суддям арбітражних судів методичної допомоги і підвищення їх кваліфікації;
3) звертається до Вищого арбітражного суду України з пропозиціями про необхідність дачі роз’яснень з питань, що виникли у судовій практиці по окремих категоріях справ, президією і пленумом Вищого арбітражного суду України;
4) обговорює питання про організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності арбітражних судів;
5) обирає делегатів на з’їзд суддів України;
6) вносить пропозиції на розгляд з’їзду суддів України;
7) вирішує інші питання організації діяльності судів.

Стаття 7. Порядок скликання конференцій суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

1. Конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя скликаються не рідше одного разу на рік за рішеннями відповідно президії Верховного Суду Республіки Крим, президій обласних, Київського та Севастопольського міських судів. 
2. Чергові конференції суддів загальних судів скликаються, як правило, у першому кварталі поточного року відповідно президією Верховного суду Республіки Крим, президіями обласних, Київського та Севастопольського міських судів, які затверджують орієнтовний перелік питань, що виносяться на обговорення конференції, визначають дату і місце її проведення. 
3. Позачергові конференції суддів загальних судів можуть бути скликані відповідно президією Верховного Суду Республіки Крим, президіями обласних, Київського та Севастопольського міських судів, відповідними радами суддів як за власною ініціативою, так і на вимогу не менше третини складу суддів загальних судів Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. 
4. Про час початку роботи конференції і питання, що виносяться на обговорення конференції, судді повідомляються не пізніш як за один місяць до дня початку проведення конференції. 
5. На конференцію можуть бути запрошені депутати, представники органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, навчальних і наукових закладів, правоохоронних органів, інших державних органів і громадських організацій.

Стаття 8. Порядок скликання конференції суддів військових судів України

1. Конференція суддів військових судів України скликається не рідше одного разу на рік. 
Президія Верховного Суду України приймає рішення про скликання конференції суддів військових судів, затверджує орієнтовний перелік питань, що виносяться на обговорення конференції, визначає дату і місце її проведення. 
2. Позачергову конференцію може бути скликано президією Верховного Суду України, а також радою військових суддів як за власною ініціативою, так і на вимогу не менше третини складу суддів військових судів України. 
3. На конференцію суддів військових судів можуть бути запрошені народні депутати України, представники органів державної виконавчої влади, навчальних і наукових закладів, правоохоронних органів, інших державних органів і громадських організацій. 
4. Про час початку роботи конференції і питання, що виносяться на її обговорення, судді повідомляються не пізніш як за один місяць до дня початку проведення конференції. 

Стаття 9. Порядок скликання конференції суддів арбітражних судів України

1. Конференція суддів арбітражних судів скликається не рідше одного разу на рік. 
Президія Вищого арбітражного суду України приймає рішення про скликання конференції, затверджує орієнтовний перелік питань, що виносяться на обговорення конференції, та визначає дату і місце її проведення. 
2. Позачергову конференцію може бути скликано президією Вищого арбітражного суду України, а також радою суддів арбітражних судів як за власною ініціативою, так і на вимогу не менше третини складу суддів арбітражних судів України. 
3. На конференцію суддів можуть бути запрошені народні депутати України, представники органів державної виконавчої влади, навчальних і наукових закладів, правоохоронних органів, інших державних органів і громадських організацій. 
4. Про час початку роботи конференції і питання, що виносяться на її обговорення, судді повідомляються не пізніш як за один місяць до дня початку проведення конференції. 

Стаття 10. Обрання делегатів на конференції суддів військових та арбітражних судів України

1. Делегати на конференцію суддів військових судів України обираються зборами суддів військових судів регіонів, Військово-Морських Сил України та військової колегії Верховного Суду України за нормою – один делегат від чотирьох військових суддів. Делегати обираються шляхом таємного або відкритого голосування на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатів. 
2. Делегати на конференцію суддів арбітражних судів обираються зборами суддів арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за нормою – один делегат від шести суддів. Делегати обираються шляхом таємного або відкритого голосування на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатур для обрання делегатами.

Стаття 11. Правомочність конференцій суддів

1. Учасниками конференцій суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є всі судді відповідних районних (міських) судів, судді Верховного Суду Республіки Крим, відповідних обласних, Київського та Севастопольського міських судів. 
2. Конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя вважаються правомочними, якщо в їх роботі бере участь не менш як дві третини від загальної кількості суддів. 
3. Конференція суддів військових судів є правомочною, якщо в ній бере участь не менш як дві третини від числа делегатів. 
4. Конференція суддів арбітражних судів є правомочною, якщо в ній бере участь не менш як дві третини від числа делегатів.

Стаття 12. Порядок проведення конференцій суддів

1. Конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя відкривають відповідно Голова Верховного Суду Республіки Крим, голови обласних, Київського та Севастопольського міських судів. 
2. Конференцію суддів військових судів відкриває Голова Верховного Суду України. 
3. Конференцію суддів арбітражних судів відкриває Голова Вищого арбітражного суду України. 
4. Конференція суддів обирає відкритим голосуванням президію у кількісному складі, який визначається конференцією, та інші органи. Президія керує роботою конференції суддів. 
5. Конференція суддів обговорює і затверджує перелік питань, що підлягають розгляду конференцією, визначає порядок роботи. 
6. Рішення конференції приймається, як правило, відкритим голосуванням більшістю голосів делегатів.

Стаття 13. Ради суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військових та арбітражних судів України

1. Конференції суддів загальних судів обирають ради суддів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. 
Конференції суддів військових, арбітражних судів України обирають раду військових суддів, раду суддів арбітражних судів. Кількісний склад рад визначається конференціями. 
2. Ради суддів загальних, військових, арбітражних судів із свого складу обирають голову і секретаря. Голови і заступники голів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя не можуть бути головами рад суддів. Голови військових і арбітражних судів не можуть бути головами рад суддів цих судів. 
3. В період між конференціями рада суддів організовує виконання рішень конференції, а також вирішує питання про скликання позачергової конференції суддів.

Стаття 14. Збори суддів Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України та їх повноваження

1. Збори суддів Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України скликаються президіями цих судів як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як третини загальної кількості суддів. 
2. Збори суддів Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України обирають делегатів на з’їзд суддів України. 
3. Збори суддів Верховного Суду України мають право звертатися до Пленуму Верховного Суду України з пропозиціями про дачу роз’яснень з питань, що виникли у судовій практиці, або про внесення в порядку законодавчої ініціативи подання до Верховної Ради України про зміни до законодавства чи про тлумачення законів. 
4. Збори суддів Верховного Суду України обговорюють питання застосування законодавства, що виникли у судовій практиці, пропозиції суддів Верховного Суду України про необхідність дачі роз’яснень з цих питань. 
5. Збори суддів Вищого арбітражного суду України обговорюють питання, що виникли у судовій практиці, та вносять пропозиції на розгляд конференції суддів арбітражних судів України, обирають делегатів на конференцію суддів арбітражних судів України.

Глава 3
З’ЇЗД СУДДІВ УКРАЇНИ

Стаття 15. Повноваження з’їзду суддів України

1. З’їзд суддів України є найвищим органом суддівського самоврядування. 
2. З’їзд суддів України: 
1) обирає із числа суддів загальних судів членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
2) розглядає питання подання суддям методичної допомоги і підвищення їх кваліфікації;
3) ставить питання про необхідність роз’яснень застосування законодавства Пленумом Верховного Суду України, пленумом Вищого арбітражного суду України;
4) вносить пропозиції щодо організаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності судів України;
5) розглядає питання, пов’язані з виконанням Закону України “Про статус суддів”;
6) ставить питання перед Конституційним Судом України про відповідність роз’яснень пленумів Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України Конституції та законам України;
7) обговорює інші питання організації діяльності судів.

Стаття 16. Порядок скликання з’їзду суддів України

1. З’їзд суддів України скликається не рідше одного разу на п’ять років. 
2. Президія Верховного Суду України і президія Вищого арбітражного суду України приймають спільне рішення про скликання з’їзду, створюють організаційний комітет, затверджують орієнтовний перелік питань, що виносяться на обговорення, та визначають дату і місце проведення з’їзду суддів України. 
3. На з’їзд суддів можуть бути запрошені представники органів законодавчої і державної виконавчої влади, члени науково-консультативних рад Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, представники навчальних і наукових закладів, громадських організацій. 
4. Позачерговий з’їзд суддів може бути скликано за ініціативою президій Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України, радою суддів України як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як однієї третини складу суддів загальних судів України.

Стаття 17. Обрання делегатів на з’їзд суддів України

1. Делегати на з’їзд суддів України обираються за нормою: один делегат від десяти суддів загальних судів і один делегат від шести суддів арбітражних та військових судів. 
2. Делегати на з’їзд суддів України обираються шляхом відкритого або таємного голосування на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатур для обрання делегатами.
Стаття 18. Правомочність з’їзду суддів України

З’їзд суддів України є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин від числа делегатів, обраних за нормами, передбаченими статтею 17 цього Закону.

Стаття 19. Порядок проведення з’їзду суддів України

1. З’їзд суддів України відкриває Голова Верховного Суду України або Голова Вищого арбітражного суду України.
2. З’їзд відкритим голосуванням обирає президію у кількісному складі, який визначається з’їздом. Президія керує роботою з’їзду.
3. З’їзд обговорює і затверджує перелік питань, внесених на розгляд, визначає порядок роботи, обирає мандатну комісію, секретаріат та інші органи.

Стаття 20. Прийняття рішень з’їздом суддів України

Рішення з’їзду суддів України приймаються більшістю голосів, як правило, відкритим голосуванням.

Стаття 21. Рада суддів України

1. З’їзд суддів України відкритим голосуванням обирає раду суддів України, кількісний склад і представництво в якій визначаються з’їздом. Рада суддів України із свого складу відкритим голосуванням обирає голову і секретаря. Голови та заступники голів Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України не можуть бути головою ради суддів України. 
2. Рада суддів України в період між з’їздами організує виконання рішень з’їзду і підзвітна з’їзду. 
3. Рада суддів України має право прийняти рішення про скликання позачергового з’їзду суддів України.

Стаття 22. Матеріально-технічне забезпечення роботи конференцій, з’їзду суддів України і рад суддів

1. Матеріально-технічне, фінансове, інформаційне забезпечення роботи конференцій та рад суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, конференцій і ради військових суддів та ради суддів арбітражних судів покладається відповідно на Голову Верховного Суду Республіки Крим, голів обласних, Київського та Севастопольського міських судів, Голову Верховного Суду України, Голову Вищого арбітражного суду України. 
2. Матеріально-технічне, фінансове та інформаційне забезпечення роботи з’їзду суддів України та ради суддів України покладається на Голову Верховного Суду України та Голову Вищого арбітражного суду України.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 2 лютого 1994 року
№3909-XII


ЗАКОН УКРАЇНИ

Про державний 
захист працівників суду і правоохоронних органів

Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 грудня 1998 року №312-XIV (Голос України) 19.01.99 р.; Урядовий кур’єр, 12.01.99 р.

Розділ I 
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону

Цей Закон встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю цих працівників.

Стаття 2. Основні поняття

У Законі вживаються такі поняття:
1. Правоохоронні органи – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. (пункт 1 частини 1 статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом №312-XIV від 11.12.98 р.) 
Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також працівники Антимонопольного комітету України, які беруть безпосередню участь відповідно у: 
а) розгляді судових справ у всіх інстанціях;
б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;
в) оперативно-розшуковій діяльності;
г) охороні громадського порядку і громадської безпеки;
д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства, прокурорів;
е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;
є) нагляді і контролі за виконанням законів.
2. Близькі родичі, які відповідно до цього Закону підлягають захисту, – це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров’я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав.

Стаття 3. Права працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів щодо заходів державного захисту

Відповідно до законодавства України працівники суду, правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право:
а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту власної безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна;
б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов’язків, а в разі необхідності – для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів;
в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки; 
г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, знищення чи пошкодження його житла і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Стаття 4. Правова основа захисту працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів

Правовою основою захисту працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів є Конституція України, цей Закон, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, закони України “Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”, “Про оперативно-розшукову діяльність” та інші акти законодавства України.
Розділ II
СПЕЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

Стаття 5. Види спеціальних заходів забезпечення безпеки

Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи:
а) особиста охорона, охорона житла і майна;
б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;
в) встановлення телефону за місцем проживання;
г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;
е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту;
є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Стаття 6. Особиста охорона, охорона житла і майна

1. У разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання на осіб, зазначених у статті 2, вживаються заходи щодо особистої охорони працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, їх житла і майна. У разі необхідності житло і майно осіб, взятих під захист, за рахунок коштів місцевого бюджету обладнуються засобами протипожежної і охоронної сигналізації, замінюються номери їх квартирних телефонів і державні номерні знаки належних їм транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. 
2. Порядок реалізації заходів безпеки, передбачених частиною першою цієї статті, і питання поновлення прав осіб, взятих під захист, регулюються спеціальними нормативними актами.

Стаття 7. Видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку

Залежно від ступеня загрози для життя і здоров’я працівнику суду або правоохоронного органу та його близьким родичам з дотриманням вимог чинного законодавства можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку.

Стаття 8. Використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів

У разі загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовими заявами або згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування переговорів осіб, взятих під захист, може застосовуватися звукозапис.

Стаття 9. Тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку

У разі необхідності працівник суду або правоохоронного органу, його неповнолітні діти та інші близькі родичі можуть бути за їх згодою тимчасово розміщені у місцях, що гарантують їх безпеку, в тому числі в дошкільних виховних закладах або установах органів соціального захисту населення України.

Стаття 10. Забезпечення конфіденційності даних про осіб, взятих під захист

За рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відповідно до їх компетенції, може бути накладено тимчасову або постійну заборону на видачу відомостей про місце проживання осіб, взятих під захист, та інших відомостей про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими офіційними інформаційно-довідковими службами. 
В окремих випадках відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть вилучатися в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 11. Переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зовнішності і переселення в інше місце проживання

За клопотанням або за згодою осіб, взятих під захист, якщо їх безпека не може бути забезпечена іншими заходами, вони тимчасово або постійно переводяться на іншу роботу, направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінені їх зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів. 
Зазначені заходи повинні здійснюватися без будь-якого ущемлення житлових, трудових, пенсійних та інших прав осіб, взятих під захист. 
При тимчасовому переселенні в інше місце проживання жила площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню.

Стаття 12. Порядок здійснення заходів безпеки

Вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати чи посадового окладу за попереднім місцем роботи працівника суду або іншого правоохоронного органу та працевлаштування забезпечується органом, що прийняв рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Підстави і приводи для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки

1. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю або майну. 
2. Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його близьких родичів може бути: 
а) заява працівника або його близького родича; 
б) звернення керівника відповідного державного органу; 
в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.


Розділ III
ОРГАНИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ БЕЗПЕКУ, 
ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ

Стаття 14. Органи, які приймають рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають: 
а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту працівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів, органів і установ виконання покарань та їх близьких родичів; (пункт “а” статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом №312-XIV від 11.12.98 р.) 
б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту працівників служби безпеки та органів системи Управління державної охорони, їх близьких родичів; 
в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів; 
г) голова суду – щодо захисту працівників відповідного суду та інших органів, зазначених у статті 2 цього Закону, та їх близьких родичів; 
д) керівники органів охорони державного кордону України – щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів.

Стаття 15. Органи, які здійснюють заходи забезпечення безпеки

1. Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається: 
а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління державної охорони – на органи служби безпеки; 
б) щодо працівників органів охорони державного кордону – на органи охорони державного кордону України; 
в) щодо інших працівників, зазначених у статті 2 цього Закону, – на органи внутрішніх справ. 
З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціальні підрозділи. 
2. Безпека військовослужбовців забезпечується заходами, зазначеними у статті 6 цього Закону, які застосовуються з урахуванням перебування цих осіб на військовій службі. 
Для захисту військовослужбовців командири військових частин (підрозділів) вживають таких заходів: 
а) відрядження до іншої військової частини або військової установи; 
б) переведення на нове місце служби.

Стаття 16. Порядок прийняття рішення про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки

Органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки відповідно до статті 14 цього Закону, одержавши заяву (повідомлення) про загрозу безпеці осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках – негайно, прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода. 
У разі, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину, в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) про злочин за підслідністю чи підсудністю.

Стаття 17. Обов’язок щодо виконання рішень про забезпечення безпеки осіб, взятих під захист

Рішення органів, які приймаються згідно з цим Законом, про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів є обов’язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Стаття 18. Права та обов’язки органів, які забезпечують безпеку осіб, взятих під захист

1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право: 
а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами та повідомленнями про загрозу безпеці осіб, взятих під захист; 
б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, застосування додаткових заходів;
в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково. 
2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право: 
а) визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосування, у разі необхідності – змінювати і доповнювати ці заходи; 
б) вимагати від підзахисних осіб додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов’язаних із застосуванням цих заходів; 
в) звертатися до органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, з клопотанням про вирішення питання щодо їх застосування стосовно осіб, взятих під захист, у процесі виконання ними своїх службових обов’язків, або про скасування здійснюваних заходів. 
3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов’язані: 
а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, щодо осіб, зазначених у статті 2 цього Закону; 
б) забезпечувати захист життя, здоров’я, гідності, житла та майна осіб, взятих під захист, відповідно до характеру загрози; 
в) своєчасно повідомляти підзахисних осіб про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки. 
4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності та ставитися з повагою до прав і свобод громадян. 
Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом.

Стаття 19. Права та обов’язки осіб, взятих під захист

1. Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування спеціальних заходів безпеки, має право: 
а) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї;
б) вимагати від органу, який забезпечує безпеку, застосування додаткових заходів безпеки, передбачених цим Законом, або скасування яких-небудь із здійснюваних заходів;
в) оскаржити прокурору або до відповідного вищого органу, який забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які забезпечують їх безпеку.
2. Особа, взята під захист, зобов’язана:
а) виконувати законні вимоги органів, які забезпечують її безпеку;
б) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або протиправних дій щодо неї;
в) дбайливо ставитися до майна, зброї і документів, виданих їй в тимчасове особисте користування для забезпечення безпеки;
г) використовувати видану зброю виключно в інтересах забезпечення свого захисту і виконання покладених на неї законом обов’язків.

Стаття 20. Скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки

Підставою для скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки може бути:
а) закінчення строку конкретного заходу забезпечення безпеки; 
б) усунення небезпеки;
в) заява особи, щодо якої застосовані заходи забезпечення безпеки;
г) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, які забезпечують її безпеку, якщо цю особу письмово було попереджено про можливість такого скасування.
За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки уповноваженою посадовою особою органу, зазначеного у статті 14 цього Закону, виноситься мотивована постанова про їх скасування, про що письмово повідомляється особа, взята під захист. Зазначена постанова може бути оскаржена зацікавленою особою прокурору або до відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку. Така скарга повинна бути розглянута терміново. Про прийняте рішення ця особа повідомляється протягом доби.

Розділ IV
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ, УСТАНОВЛЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ

Стаття 21. Відповідальність за невжиття заходів безпеки

Неприйняття рішень, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обгрунтованих рішень, невжиття відповідних заходів безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів відповідними посадовими особами органів, зазначених у статтях 14 і 15 цього Закону, тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Стаття 22. Відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про забезпечення заходів безпеки, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, – кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства. 
2. Розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за собою адміністративну відповідальність, а у випадках, коли розголошення відомостей про заходи безпеки спричинило тяжкі наслідки, – кримінальну відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Стаття 23. Майнова відповідальність особи, взятої під захист

1. У випадках умисного невиконання або неналежного виконання законних вимог органу, який здійснює заходи захисту, особа, взята під захист, зобов’язана відшкодувати відповідно до законодавства завдані внаслідок цього збитки. 
2. Продаж, застава чи передача іншим особам майна, наданого в особисте користування особі, взятій під захист, для забезпечення її безпеки, а також втрата чи пошкодження цього майна тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Стаття 24. Контроль і нагляд за виконанням законодавства про захист працівників суду та правоохоронних органів

Контроль за забезпеченням захисту працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно Міністр внутрішніх справ України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Верховного Суду України, Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України. Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.


Президент України Л. КРАВЧУК

Київ, 23 грудня 1993 року
№3781-XII




ЗАКОН УКРАЇНИ

Про забезпечення 
безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

від 23 грудня 1993 року №3782-XII (ВВР 1994, №11, ст.51)

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді кримінальних справ, – це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.

Стаття 2. Особи, які мають право на забезпечення безпеки

Право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, зазначених у статтях 1 і 7 цього Закону, за наявності відповідних підстав мають: 
а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; 
б) потерпілий та його представник у кримінальній справі; 
в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;
г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;
д) свідок;
е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах “а”-“е” цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.

Стаття 3. Органи, які забезпечують безпеку

1. До органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:
а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;
б) здійснюють заходи безпеки.
2. Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у статті 2 цього Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.
3. Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні прокуратури або суду, здійснюється за їх рішенням органами служби безпеки або внутрішніх справ. 
Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командирами військових частин.

Стаття 4. Правова основа забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Правовою основою забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є Конституція України, цей Закон, Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, інші закони.
Розділ II
ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ОСІБ, ЩОДО ЯКИХ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ, ТА ОРГАНІВ, ЯКІ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ

Стаття 5. Права і обов’язки осіб, щодо яких здійснюються заходи забезпечення безпеки

1. Особи, взяті під захист, мають право:
а) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування;
б) знати про застосування щодо них заходів безпеки;
в) вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;
г) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурору або до суду.
2. Особи, взяті під захист, зобов’язані:
а) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку;
б) негайно інформувати названі органи про кожен випадок погрози або протиправних дій щодо них;
в) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами.
Стаття 6. Права і обов’язки органів, які забезпечують безпеку

1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право:
а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;
б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів;
в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.
2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право:
а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати і доповнювати ці заходи;
б) вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов’язаних із застосуванням цих заходів;
в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.
3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов’язані:
а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, вчинених у зв’язку з їх сприянням судочинству; 
б) забезпечувати захист життя, здоров’я, житла і майна відповідно до характеру загрози;
в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.
4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.
Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом.
Розділ III
ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

Стаття 7. Заходи забезпечення безпеки

1. Заходами забезпечення безпеки є:
а) особиста охорона, охорона житла і майна;
б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;
в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
г) заміна документів та зміна зовнішності;
д) зміна місця роботи або навчання;
е) переселення в інше місце проживання;
є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення;
ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;
з) закритий судовий розгляд.
2. З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров’я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки.

Стаття 8. Особиста охорона, охорона житла і майна

1. У разі необхідності органами, які забезпечують безпеку, здійснюються особиста охорона, охорона житла і майна осіб, взятих під захист.
2. Житло і майно цих осіб можуть бути обладнані засобами протипожежної та охоронної сигналізації, можуть бути замінені номери їх квартирних телефонів і державні номерні знаки транспортних засобів, що їм належать.

Стаття 9. Видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку

У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я осіб, взятих під захист, їм можуть видаватися з додержанням вимог чинного законодавства спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

Стаття 10. Використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів

У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою цих осіб або за їх письмовою згодою може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування цих переговорів може застосовуватися звукозапис.

Стаття 11. Заміна документів та зміна зовнішності

У разі необхідності можуть бути проведені заміна документів, що посвідчують особу, інших документів особи, взятої під захист, а також зміна її зовнішності.
Стаття 12. Зміна місця роботи або навчання

1. Якщо усунення загрози безпеці особи, взятої під захист, вимагає залишення старого місця роботи або навчання, цій особі за її клопотанням чи її згодою допомагають влаштуватися на нове місце роботи або навчання.
2. Час вимушеного прогулу особи, взятої під захист, включається до трудового стажу, а за вказаний період виплачується компенсація, при більш низькому заробітку на новому місці роботи виплачується різниця у заробітній платі відповідно до чинного законодавства і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Переселення в інше місце проживання

1. Особи, взяті під захист, з метою забезпечення їх безпеки можуть бути тимчасово або постійно переселені в інше місце проживання.
2. Вирішення питань переселення в інше місце проживання особи, надання жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати та працевлаштування забезпечується органом, який прийняв рішення про застосування заходів безпеки, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі тимчасового переселення в інше місце проживання жила площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню.
3. Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце проживання можуть бути проведені лише за клопотанням або за згодою особи, взятої під захист, а також за санкцією прокурора або ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, взятої під захист, не може бути усунута іншими заходами.

Стаття 14. Поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення

Для забезпечення безпеки неповнолітніх за письмовою згодою батьків або інших законних представників вони можуть бути тимчасово поміщені до дошкільних виховних установ, а повнолітні непрацездатні особи – до установ органів соціального захисту населення.

Стаття 15. Забезпечення конфіденційності даних про особу

Нерозголошення відомостей про осіб, взятих під захист, може здійснюватися шляхом:
а) обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій і судових засідань, заміни прізвища, імені, по батькові в цих документах псевдонімами за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не приєднуються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа;
б) проведення упізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства; 
в) невключення до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, дійсних анкетних даних про особу, взяту під захист;
г) виклику до суду цієї особи виключно через орган, який здійснює заходи безпеки;
д) накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про особу, взяту під захист, адресними бюро, паспортними службами, підрозділами державтоінспекції, довідковою службою АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.

Стаття 16. Закрите судове засідання

1. У випадках, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закритий судовий розгляд. 
2. Для забезпечення безпеки свідка чи потерпілого суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора чи іншого учасника судового розгляду, свідків або потерпілих, які підлягають допиту, виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту цих осіб за відсутності підсудного. За цих же підстав допускається також допит одного підсудного за відсутності інших. Після повернення підсудного до залу судового засідання суд зобов’язаний ознайомити його з показаннями, які було дано за час його відсутності, і надати йому можливість дати пояснення з приводу цих показань. 
3. Суд у виняткових випадках може звільняти потерпілих і свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов’язку з’являтися у судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ними раніше.

Стаття 17. Наслідки відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту

1. У разі відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту заходи безпеки щодо такої особи, передбачені статтями 9, 11-16 цього Закону, не проводяться. 
2. За наявності загрози настання тяжких наслідків за санкцією прокурора або за ухвалою суду стосовно цих осіб можуть здійснюватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла і майна, використовуватися технічні засоби контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів. 
3. Про застосування заходів, передбачених частиною другою цієї статті, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту.

Стаття 18. Забезпечення безпеки військовослужбовців

Безпека військовослужбовців забезпечується шляхом вжиття заходів, передбачених статтею 8 цього Закону, які застосовуються з урахуванням перебування цих осіб на військовій службі. Для захисту військовослужбовців можуть застосовуватися також такі заходи:
а) відрядження до іншої військової частини або військової установи;
б) переведення на нове місце служби.

Стаття 19. Забезпечення безпеки осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом утримання

1. Безпека осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом утримання, забезпечується заходами, зазначеними у статті 8 цього Закону, за винятками, що випливають з вимог режиму їх утримання. Додатково до них можуть застосовуватися також такі заходи:
а) переведення до іншого місця позбавлення волі або в інше місце із спеціальним режимом утримання;
б) окреме утримання.
2. Зміна запобіжного заходу, виду чи режиму відбування покарання здійснюється з додержанням вимог, передбачених чинним кримінальним, кримінально-процесуальним та виправно-трудовим законодавством.
Розділ IV
ЗАСТОСУВАННЯ І СКАСУВАННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ ЩОДО ОСІБ, ВЗЯТИХ ПІД ЗАХИСТ

Стаття 20. Підстави і приводи для вжиття заходів забезпечення безпеки

1. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу і майну. 
2. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути: 
а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича; 
б) звернення керівника відповідного державного органу; 
в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

Стаття 21. Підстави і приводи для скасування заходів безпеки

1. Підставою для скасування заходів безпеки, що здійснюються відповідно до цього Закону, може бути:
а) закінчення строку конкретного заходу безпеки;
б) усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;
в) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.
2. Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:
а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;
б) отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

Стаття 22. Порядок прийняття рішення про застосування і скасування заходів безпеки

1. Заходи щодо безпеки осіб, взятих під захист, застосовуються тільки за наявності підстав, зазначених у статті 20 цього Закону. Порядок здійснення заходів безпеки визначається цим Законом, іншими актами законодавства України. 
2. Орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчий, прокурор, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у статті 2 цього Закону, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках – негайно прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. На своє рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов’язковою для виконання вказаними органами. 
У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної в статті 2 цього Закону, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймає рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за підслідністю чи підсудністю. 
Про прийняте рішення терміново в письмовій формі повідомляється заявник. 
3. Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист. 
Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи, інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, а в разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки. 
4. Орган, який здійснює заходи безпеки, і особа, яка береться під захист, можуть укласти договір про умови застосування цих заходів та відповідальність сторін. 
5. За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчим, прокурором, судом виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування, яка письмово доводиться до відома особи, зазначеної у статті 2 цього Закону. 
Це рішення може бути оскаржено зацікавленою особою прокурору або до відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку.

Стаття 23. Обов’язки щодо виконання рішень про забезпечення безпеки

Рішення органів, що забезпечують безпеку, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.
Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА 
НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ, УСТАНОВЛЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ

Стаття 24. Відповідальність за невжиття заходів безпеки

Неприйняття, несвоєчасне прийняття рішення, невжиття, несвоєчасне вжиття або невжиття достатніх заходів щодо безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, працівниками суду і правоохоронних органів тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Стаття 25. Відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про ці заходи, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, – кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 
2. Розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за собою адміністративну, а якщо це призвело чи могло призвести до тяжких наслідків, – кримінальну відповідальність.

Стаття 26. Майнова відповідальність особи, взятої під захист, за втрату майна, виданого для забезпечення безпеки

Продаж, застава чи передача іншим особам майна, виданого в особисте користування особі, взятій під захист, для забезпечення її безпеки, а також втрата чи пошкодження цього майна тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.


Розділ VI
ФІНАНСУВАННЯ І МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ

Стаття 27. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів безпеки

Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів безпеки, передбачених цим Законом, здійснюються на основі законодавства України і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також за рахунок осіб, взятих під захист, якщо на це є їх письмова згода.

Стаття 28. Контроль і нагляд за забезпеченням безпеки

1. Контроль за забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів здійснюють відповідно Міністерство внутрішніх справ України і Служба безпеки України.
2. Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 23 грудня 1993 року
№3782-XII

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України

Розділ I

КВАЛІФІКАЦІЙНІ КОМІСІЇ СУДДІВ

Стаття 1. Завдання кваліфікаційних комісій суддів

Завданням кваліфікаційних комісій суддів є забезпечення формування суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також визначення рівня професійної підготовленості суддів та розгляд питань їх дисциплінарної відповідальності.

Стаття 2. Система кваліфікаційних комісій суддів та строк їх повноважень

1. В Україні утворюються:
- кваліфікаційні комісії суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
- кваліфікаційна комісія суддів арбітражних судів;
- кваліфікаційна комісія суддів військових судів;
- Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
2. Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить п’ять років з дня їх обрання.

Стаття 3. Склад кваліфікаційних комісій суддів

1. Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя утворюються у складі голови, його заступника і 9 членів. До їх складу входять 8 суддів, одна особа з вищою юридичною освітою, що обирається Верховною Радою Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів, одна особа з вищою юридичною освітою, що призначається Радою Міністрів Республіки Крим, керівниками обласних органів державної виконавчої влади, та одна особа з науковим ступенем чи званням з правознавства із числа представників наукових установ або навчальних закладів. 
2. Кваліфікаційна комісія суддів арбітражних судів України утворюється у складі голови, його заступника і 9 членів комісії. До її складу входять 8 суддів, одна особа з вищою юридичною освітою, що обирається Верховною Радою України, одна особа з вищою юридичною освітою, що призначається Президентом України, та одна особа з науковим ступенем чи званням з правознавства із числа представників наукових установ або навчальних закладів. 
3. Кваліфікаційна комісія суддів військових судів України утворюється у складі голови, його заступника і 9 членів комісії. До її складу входять 8 суддів, одна особа з вищою юридичною освітою, що обирається Верховною Радою України, одна особа з вищою юридичною освітою, що призначається Президентом України, та одна особа з науковим ступенем чи званням з правознавства із числа представників наукових установ або навчальних закладів. 
4. Вища кваліфікаційна комісія суддів України утворюється у складі голови, його заступника і 11 членів комісії. До її складу входять 6 суддів загальних судів, 3 судді арбітражних судів, один суддя військового суду, одна особа з вищою юридичною освітою, що обирається Верховною Радою України, одна особа з вищою юридичною освітою, що призначається Президентом України, та одна особа з науковим ступенем чи званням з правознавства із числа представників наукових установ або навчальних закладів. 
5. Голови Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, їх заступники, голови судових колегій цих судів, а також голови військових судів регіонів, Військово-Морських Сил, арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і їх заступники не можуть обиратися до складу кваліфікаційних комісій суддів. Члени кваліфікаційних комісій суддів здійснюють свої повноваження на громадських засадах із збереженням заробітної плати за місцем роботи. 
6. До складу кваліфікаційних комісій не можуть бути обрані працівники прокуратури, органів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України.

Стаття 4. Обрання і призначення членів кваліфікаційних комісій суддів

1. Члени кваліфікаційних комісій суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, арбітражних і військових судів з числа суддів обираються таємним або відкритим голосуванням конференціями суддів цих судів. 
2. Члени кваліфікаційних комісій суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя від Верховної Ради Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів обираються на сесіях цих Рад. Члени кваліфікаційних комісій від відповідних місцевих державних адміністрацій призначаються відповідно постановою Ради Міністрів Республіки Крим, розпорядженнями керівників органів державної виконавчої влади областей, міст Києва та Севастополя. 
3. Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа суддів загальних судів обираються з’їздом суддів України відкритим або таємним голосуванням. Члени Вищої кваліфікаційної комісії з числа суддів арбітражних і військових судів обираються конференціями суддів цих судів відкритим або таємним голосуванням. 
4. Члени кваліфікаційних комісій від Верховної Ради України, Президента України відповідно обираються Верховною Радою України та призначаються Президентом України. 
5. Члени кваліфікаційних комісій суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя від наукових установ або навчальних закладів обираються відповідними Радами народних депутатів за поданням вчених рад цих установ або закладів. 
6. Члени кваліфікаційних комісій суддів арбітражних судів України, суддів військових судів України та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від наукових установ або навчальних закладів обираються Верховною Радою України.
Стаття 5. Організація проведення виборів членів кваліфікаційних комісій з числа суддів загальних, військових та арбітражних судів

1. Для організації проведення виборів членів кваліфікаційних комісій з числа суддів загальних, військових та арбітражних судів конференції та з’їзд суддів України відкритим голосуванням обирають лічильну комісію, яка зі свого складу обирає голову і секретаря комісії. До складу лічильної комісії не можуть входити особи, висунуті кандидатами в члени відповідної кваліфікаційної комісії.
2. Обраним до кваліфікаційної комісії вважається кандидат, який набрав більше половини голосів із числа делегатів, присутніх на конференціях та з’їзді суддів. 
У разі, коли число кандидатів, які балотувалися до складу відповідної кваліфікаційної комісії і одержали більше половини голосів, перевищило кількість суддів, яких необхідно обрати, обраними вважаються ті кандидати, які одержали відносну більшість голосів із числа обраних. 
3. Якщо число кандидатів, які балотувалися до складу кваліфікаційної комісії і одержали більше половини голосів, виявилось меншим, ніж це необхідно, то в цьому разі проводяться додаткові вибори. При проведенні додаткових виборів не можуть знову балотуватися судді, які не набрали необхідної кількості голосів у першому турі голосування.
4. Протокол лічильної комісії підписується головою і секретарем лічильної комісії, затверджується конференцією, з’їздом суддів України. Результати голосування заносяться до протоколу конференції та з’їзду суддів.

Стаття 6. Повноваження кваліфікаційних комісій суддів

1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України:
– перевіряє дотримання щодо кандидатів на посади суддів вимог, зазначених у статтях 7 і 8 Закону України “Про статус суддів”;
– за поданням Голови Верховної Ради України дає висновки (рекомендації) про можливість обрання кандидата на посаду Голови Верховного Суду України, Голови Вищого арбітражного суду України;
– за поданням Голови Верховного Суду України, Голови Вищого арбітражного суду України дає висновки (рекомендації) про можливість обрання кандидатів на посади заступників Голови і суддів Верховного Суду України, голови і заступників голови Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських судів, військових судів регіонів і Військово-Морських Сил, заступників Голови та суддів Вищого арбітражного суду України, а також голів і заступників голів арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; про звільнення суддів з зазначених посад, а також припиняє перебування у відставці суддів;
– за поданням Голови Верховного Суду України проводить атестацію заступників Голови Верховного Суду України, суддів Верховного Суду України, голів і заступників голів Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, військових судів регіонів і Військово-Морських Сил та присвоює їм кваліфікаційні класи;
– за поданням Голови Вищого арбітражного суду України проводить атестацію заступників Голови Вищого арбітражного суду України, суддів Вищого арбітражного суду України, голів і заступників голів арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і присвоює їм кваліфікаційні класи;
– порушує дисциплінарні провадження, проводить пов’язані з цим службові перевірки та розглядає питання про дисциплінарну відповідальність Голови Верховного Суду України, Голови Вищого арбітражного суду України та їх заступників, суддів Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України, голів і заступників голів Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, військових судів регіонів і Військово-Морських Сил, арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
– розглядає скарги на висновки і рішення кваліфікаційних комісій суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, кваліфікаційних комісій військових та арбітражних судів;
– переглядає справи, розглянуті кваліфікаційними комісіями суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, арбітражних і військових судів, в яких є окрема думка членів цих комісій.
2. Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, арбітражних і військових судів:
– перевіряють дотримання щодо кандидатів на посади суддів вимог, зазначених у статтях 7 і 8 Закону України “Про статус суддів”;
– за заявами кандидатів у судді загальних і військових судів або за поданням голів Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, голів військових судів регіонів і Військово-Морських Сил проводять кваліфікаційні екзамени та дають висновки про підготовленість до судової роботи кожного кандидата, який вперше висувається на судову посаду в районному (міському) суді, у Верховному Суді Республіки Крим, в обласному, Київському та Севастопольському міських судах, у військових судах гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил;
– за поданням голів Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, голів арбітражного суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських арбітражних судів, голів військових судів регіонів і Військово-Морських Сил дають висновки про можливість обрання кандидатів на посади суддів районних (міських) судів, військових судів гарнізонів, Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військових судів регіонів і Військово-Морських Сил; 
– дають висновки про звільнення з посад суддів, зазначених в абзаці четвертому частини другої цієї статті; 
– дають висновки про можливість обрання зазначених в абзаці четвертому частини другої цієї статті суддів на новий строк повноважень;
– за поданням зазначених в абзацах третьому та четвертому частини другої цієї статті голів судів проводять кваліфікаційну атестацію суддів районних (міських) судів, суддів Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, суддів арбітражних і військових судів та присвоюють їм кваліфікаційні класи;
– порушують дисциплінарні провадження, проводять пов’язані з цим службові перевірки та розглядають питання про дисциплінарну відповідальність зазначених в абзаці четвертому частини другої цієї статті суддів районних (міських) судів, Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, військових судів гарнізонів, арбітражних судів Республіки Крим, обласних, міст Києва та Севастополя;
– припиняють перебування у відставці суддів.

Стаття 7. Голова кваліфікаційної комісії суддів і його заступник

1. Голова кваліфікаційної комісії суддів і його заступник обираються відкритим або таємним голосуванням на першому засіданні комісії з числа її членів. Один з них не може займати посаду судді. Обраним вважається кандидат, який одержав більшість голосів членів комісії, присутніх на засіданні.
2. Голова кваліфікаційної комісії суддів організує роботу комісії, керує діловодством комісії, розподіляє обов’язки між членами комісії. Заступник голови комісії виконує обов’язки голови в разі його відсутності. У разі тимчасової відсутності голови комісії та його заступника обов’язки голови за рішенням комісії виконує один з її членів.
Стаття 8. Порядок роботи кваліфікаційних комісій суддів

1. Підготовка засідання кваліфікаційної комісії суддів забезпечується головою комісії, його заступником або за дорученням голови одним з її членів.
2. Час і місце проведення засідання визначає голова комісії і не пізніш як за 15 днів повідомляє про це особу, щодо якої вирішуватиметься питання, та осіб, за поданням яких воно буде розглядатися.
3. Засідання кваліфікаційної комісії суддів є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як дві третини членів комісії. 
4. Кваліфікаційні комісії проводять свої засідання в міру необхідності. Кваліфікаційна комісія повинна винести рішення чи дати висновок протягом місяця з часу надходження в комісію відповідних матеріалів. 
5. Засідання кваліфікаційних комісій проводиться відкрито і гласно. 
6. Засідання кваліфікаційної комісії веде її голова, а в разі відсутності голови – його заступник або один з членів комісії, який обирається для цього комісією. На засідання комісії можуть бути запрошені представники законодавчої та виконавчої влади, голови відповідних судів. 
7. Розгляд питань, що підлягають вирішенню на засіданні комісії, починається доповіддю головуючого або члена комісії, який попередньо вивчав подання та інші матеріали, що надійшли на розгляд комісії.
Після цього заслуховуються особи, запрошені на засідання комісії, досліджуються необхідні документи.

Стаття 9. Права члена кваліфікаційної комісії суддів

Член кваліфікаційної комісії суддів має право знайомитися з матеріалами, поданими на розгляд комісії, брати участь в їх дослідженні та перевірці, заявляти клопотання, наводити свої мотиви, доводити міркування з питань, що розглядаються, подавати наявні в нього документи, які стосуються цих матеріалів, брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування, підписувати рішення комісії.

Стаття 10. Відвід члена кваліфікаційної комісії суддів

1. Член кваліфікаційної комісії суддів не може брати участь в розгляді питання і підлягає відводу (самовідводу), якщо будуть встановлені обставини, що викликають сумнів в його неупередженості. За наявності таких підстав член комісії повинен заявити самовідвід. З таких же підстав відвід члену комісії можуть заявити особа, щодо якої розглядається питання, та особи, за поданням яких буде розглядатися питання. 
2. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку розгляду питання. 
3. Рішення про відвід (самовідвід) члена комісії приймається більшістю членів комісії, які беруть участь у засіданні, за відсутності члена комісії, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується.

Стаття 11. Рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів

1. Рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів приймається більшістю голосів членів комісії, які беруть участь в її засіданні. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, і запрошених осіб. 
2. При розгляді питання щодо судді, який є членом кваліфікаційної комісії, останній не може брати участь в голосуванні. 
3. Висновок чи рішення кваліфікаційної комісії викладаються в письмовій формі і повинні містити дату і місце їх винесення, склад комісії, питання, що розглядалися, мотиви прийнятого рішення. Висновок чи рішення підписується головуючим і членами комісії, які брали участь у засіданні. Член (члени) комісії, який має окрему думку щодо рішення чи висновку, може викласти її у письмовій формі. Цей документ приєднується до справи, але оголошенню не підлягає. 
4. Якщо справа, щодо якої є окрема думка, не розглядалася у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, то після того, як висновок чи рішення кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, арбітражних та військових судів набере законної сили, окрема думка разом з справою направляється до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для вирішення питання про необхідність перегляду справи. 
5. Один примірник рішення чи висновку протягом семи днів надсилається голові суду, за поданням якого вирішувалося питання, другий – особі, щодо якої вирішувалося питання.

Стаття 12. Оскарження рішення чи висновку кваліфікаційної комісії суддів

1. Суддя, щодо якого постановлено рішення чи дано висновок кваліфікаційної комісії, або особа, за поданням якої вирішувалося питання, а також голова вищестоящого суду в разі незгоди з рішенням чи висновком кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, арбітражних, військових судів можуть протягом 10 днів з дня одержання копії рішення чи висновку оскаржити його до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Скарга подається через кваліфікаційну комісію, яка постановила рішення чи дала висновок. 
2. Кваліфікаційна комісія, яка постановила рішення чи дала висновок, одержавши скаргу, протягом трьох днів направляє її разом з матеріалами розглянутої справи до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. 
3. Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи його заступник доручають одному з членів комісії попередньо вивчити матеріали справи, рішення чи висновок по якій оскаржено, і в разі необхідності – витребувати додаткові матеріали, судові справи чи іншу інформацію, необхідну для розгляду справи. 
4. Про час розгляду скарги повідомляється особа, яка оскаржила рішення чи висновок або особа за поданням якої вирішувалося питання. Нез’явлення їх на засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не перешкоджає розгляду скарги. 
5. Вища кваліфікаційна комісія суддів України за наявності підстав має право:
- залишити рішення чи висновок без змін;
- змінити рішення чи висновок;
- скасувати рішення і закрити провадження в дисциплінарній справі;
- скасувати рішення в дисциплінарній справі і взяти справу до свого провадження.
6. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є остаточним.
Стаття 13. Діловодство кваліфікаційних комісій

Діловодство кваліфікаційної комісії суддів покладається на одного з членів комісії за її рішенням. На засіданні комісії ведеться протокол.

Стаття 14. Забезпечення діяльності кваліфікаційних комісій суддів

1. Кваліфікаційні комісії суддів мають право для здійснення своїх повноважень витребувати і одержувати необхідну інформацію та судові справи від голів судів, будь-яких організацій, установ і підприємств, громадян та їх об’єднань. Особи, які ухиляються від подання витребуваної інформації та матеріалів або надають їх у перекрученому чи неповному вигляді, несуть відповідальність згідно з законом так само, як і за вчинення таких діянь щодо суду. 
2. Матеріально-технічне, фінансове та інформаційне забезпечення діяльності кваліфікаційних комісій покладається на відповідні суди, в штатах яких виділяються спеціальні працівники для обслуговування роботи комісій. 
3. Члени кваліфікаційних комісій на час роботи в комісіях звільняються від виконання службових обов’язків із збереженням заробітку.


Розділ II

КВАЛІФІКАЦІЙНА АТЕСТАЦІЯ СУДДІВ. СКЛАДАННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОГО ЕКЗАМЕНУ

Стаття 15. Мета проведення кваліфікаційної атестації суддів

Кваліфікаційна атестація суддів проводиться кваліфікаційними комісіями суддів з метою оцінки та стимулювання росту професійної кваліфікації суддів, підвищення їх відповідальності за додержання законодавства під час розгляду справ.

Стаття 16. Кваліфікаційні класи суддів

1. Залежно від посади, стажу та досвіду роботи, рівня професійних знань для суддів довічно встановлюється шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий та п’ятий. 
2. За заявою судді чи за поданням посадових осіб, зазначених в абзацах п’ятому і шостому частини першої та абзаці сьомому частини другої статті 6 цього Закону, кваліфікаційні класи присвоюються: 
– вищий кваліфікаційний клас – заступникам Голови, суддям Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України; 
– перший-другий кваліфікаційні класи – суддям Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України; 
– перший-третій кваліфікаційні класи – голові, заступникам голови та суддям Верховного Суду Республіки Крим, арбітражного суду Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, суддям військових судів регіонів, Військово-Морських Сил, голові, заступникам голови арбітражного суду області, міст Києва та Севастополя; 
– другий-п’ятий кваліфікаційні класи – головам, заступникам голів, суддям районних (міських) судів, військових судів гарнізонів, суддям арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя. 
3. Голова Верховного Суду України, Голова Вищого арбітражного суду України є суддями вищого кваліфікаційного класу за посадою.

Стаття 17. Строки перебування у кваліфікаційному класі

1. Мінімальний строк перебування у кваліфікаційному класі, який дає право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу, встановлюється: у п’ятому і четвертому – 3 роки, у третьому і другому – 5 років. 
2. Строк перебування у першому кваліфікаційному класі не обмежується. 
3. За суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію, зберігається присвоєний йому кваліфікаційний клас. 
4. Припинення відставки, за винятком повторного обрання на посаду судді та втрати громадянства, тягне за собою позбавлення кваліфікаційного класу.

Стаття 18. Присвоєння суддям більш високих кваліфікаційних класів. Пониження кваліфікаційного класу

1. З урахуванням досвіду роботи допускається присвоєння суддям більш високого кваліфікаційного класу без додержання встановленої послідовності, але не більш як на два кваліфікаційних класи. 
2. Пониження кваліфікаційного класу судді може мати місце лише в порядку дисциплінарного стягнення.

Стаття 19. Позбавлення судді кваліфікаційного класу

Суддя позбавляється кваліфікаційного класу рішенням відповідної кваліфікаційної комісії суддів у разі звільнення судді з посади з підстав, передбачених пунктами 1-5 частини першої статті 37 та абзацами третім і четвертим частини п’ятої статті 43 Закону України “Про статус суддів”.
Стаття 20. Строки проведення кваліфікаційної атестації суддів

1. Чергова кваліфікаційна атестація судді проводиться не пізніше одного місяця з дня закінчення строку перебування у присвоєному йому кваліфікаційному класі. Дострокова кваліфікаційна атестація може бути проведена не раніше ніж через два роки з часу останньої атестації. 
2. Особи, вперше обрані на посаду судді, проходять кваліфікаційну атестацію протягом шести місяців після обрання, якщо вони мають стаж роботи, зазначений у частині першій статті 7 Закону України “Про статус суддів”, статті 20 Закону України “Про арбітражний суд”, і протягом другого року, якщо вони такого стажу не мають.

Стаття 21. Порядок проведення кваліфікаційної атестації суддів

1. На суддю, що підлягає кваліфікаційній атестації, головою відповідного суду складається характеристика, в якій відображаються його ділові та моральні якості, дається оцінка його професійної діяльності. Характеристики на голів судів складаються головами вищестоящих судів. 
2. Суддя повинен бути ознайомлений з характеристикою не пізніш як за 15 днів до проведення атестації. 
3. Кваліфікаційна атестація проводиться у присутності судді, який атестується, в місячний строк з дня надходження відповідного подання чи заяви судді. 
4. В разі неприбуття з поважних причин на засідання кваліфікаційної комісії суддя може бути атестований заочно, якщо комісія визнає це можливим.

Стаття 22. Рішення кваліфікаційної комісії з питань кваліфікаційної атестації

1. Залежно від рівня професійних знань, стажу, досвіду роботи судді, що атестується, та посади, яку він займає, кваліфікаційна комісія відповідно до статті 39 Закону України “Про статус суддів” постановляє рішення про:
- присвоєння судді кваліфікаційного класу;
- присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу;
- залишення судді раніше присвоєного кваліфікаційного класу;
- відкладення атестації (в разі виявлення недостатнього рівня професійних знань) на строк, який не може перевищувати шести місяців.
2. Кваліфікаційна комісія може дати висновок про невідповідність рівня професійних знань судді займаній посаді і звільнення його з посади судді, якщо після закінчення строку, наданого судді для набуття таких знань, кваліфікаційна комісія знову визнає їх недостатніми. 
3. За наявності підстав кваліфікаційна комісія може присвоїти судді більш високий кваліфікаційний клас, ніж запропоновано у поданні, внести подання про заохочення судді.

Стаття 23. Врахування попереднього стажу роботи судді при проведенні кваліфікаційної атестації

При проведенні кваліфікаційної атестації судді та вирішенні питання про присвоєння йому кваліфікаційного класу враховується стаж його попередньої роботи на посадах судді, арбітра, в тому числі державного або відомчого арбітражу чи інших органів, до компетенції яких віднесено вирішення господарських спорів, прокурора, помічника прокурора, слідчого, адвоката, а також робота за фахом в міністерствах, відомствах, на підприємствах, в організаціях на посадах, які підлягають заміщенню особами з вищою юридичною освітою.

Стаття 24. Оскарження рішень кваліфікаційних комісій з питань кваліфікаційної атестації суддів

Суддя, не згодний з рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, арбітражних і військових судів щодо його атестації, може оскаржити його до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в десятиденний строк з дня вручення йому копії рішення комісії. Скарга подається через комісію, яка проводила атестацію. Скарга з матеріалами атестації надсилається до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протягом десяти днів після надходження.

Стаття 25. Розгляд скарг Вищою кваліфікаційною комісією суддів України

1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає скарги на рішення щодо атестації суддів протягом місяця з дня подання скарги і матеріалів атестації. 
2. За наявності підстав Вища кваліфікаційна комісія суддів України залишає скаргу без задоволення, або змінює рішення і присвоює судді кваліфікаційний клас, або залишає суддю в раніше присвоєному кваліфікаційному класі. Розгляд скарги може проводитися з викликом на засідання комісії судді, який подав скаргу. 
3. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протягом 10 днів надсилається особі, яка подала скаргу, і голові суду, в якому працює суддя. 
Стаття 26. Доплати до посадових окладів за кваліфікаційні класи

Суддям, в тому числі арбітражних і військових судів, які мають кваліфікаційні класи, встановлюються доплати до посадових окладів у розмірах, передбачених законодавством України. 

Стаття 27. Складання кваліфікаційного екзамену кандидатів у судді

1. Кваліфікаційний екзамен складають особи, які вперше висуваються для обрання на посаду судді. 
2. Особи, які раніше працювали суддями, арбітрами, звільняються від складання кваліфікаційного екзамену, якщо з часу звільнення з роботи на зазначених посадах минуло не більше 11 років. 
3. Кваліфікаційний екзамен полягає в підготовці письмового реферату, постановці кандидату в судді питань в усній формі з цивільного, кримінального, процесуального та інших галузей права, складанні ним проектів процесуальних документів, у проведенні з ним співбесіди. 
4. Після виконання кандидатом письмового завдання, співбесіди з ним і постановки йому питань в усній формі кваліфікаційна комісія залежно від результатів кваліфікаційного екзамену дає висновок про складення екзамену і підготовленість кандидата до судової роботи та рекомендацію для обрання його на посаду судді.
5. Якщо особа не склала кваліфікаційного екзамену, повторне його складання допускається не раніш як через рік.
6. Вирішуючи питання про рекомендацію кандидата для обрання на посаду судді, крім результатів кваліфікаційного екзамену, належить враховувати не тільки рівень його спеціальних знань, але і його особисті та моральні якості.

Стаття 28. Оцінка підготовленості кандидата до судової роботи в арбітражному суді

1. Особи, які вперше висуваються для обрання на посаду судді будь-якого арбітражного суду, крім особистої заяви про рекомендацію на посаду судді арбітражного суду, подають до кваліфікаційної комісії висновок Президії Вищого арбітражного суду України або подання голови відповідного арбітражного суду. 
2. Оцінка підготовленості кандидата до судової роботи в арбітражному суді проводиться кваліфікаційною комісією за результатами заздалегідь підготовленого і поданого письмового реферату і співбесіди з теми реферату та усних відповідей на питання з цивільного та інших галузей права. Перелік тем рефератів з господарського права чи арбітражного процесу визначається відповідною кваліфікаційною комісією за погодженням з президією Вищого арбітражного суду України. 
3. Якщо особу визнано кваліфікаційною комісією непідготовленою до судової роботи в арбітражному суді, повторне звернення до кваліфікаційної комісії допускається не раніш як через рік. 
4. Вирішуючи питання про рекомендацію кандидата для обрання на посаду судді арбітражного суду, кваліфікаційній комісії, крім результатів підготовленого письмового реферату, співбесіди з теми реферату, висновку президії Вищого арбітражного суду України чи подання голови відповідного арбітражного суду, належить враховувати його особисті та моральні якості. 
5. Особи, які працюють в загальному суді і бажають перейти на роботу до арбітражного суду, звільняються від підготовки реферату і співбесіди з його теми.


Розділ III

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ

Стаття 29. Підстави дисциплінарної відповідальності суддів

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених статтею 31 Закону України “Про статус суддів”.

Стаття 30. Стадії дисциплінарного провадження

Дисциплінарне провадження включає:
- перевірку даних про дисциплінарний проступок судді;
- порушення дисциплінарного провадження;
- розгляд дисциплінарної справи.

Стаття 31. Перевірка даних про дисциплінарний проступок судді

1. В разі необхідності голова кваліфікаційної комісії суддів, його заступник або за їх дорученням один чи кілька членів комісії в місячний строк з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді перевіряють ці відомості шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування та ознайомлення з матеріалами судових справ, одержання іншої інформації від будь-яких органів, організацій, установ, підприємств, громадян чи їх об’єднань. 
2. Перевірку щодо голови або члена кваліфікаційної комісії суддів проводять за дорученням комісії три її члени. 
3. За наслідками перевірки складається довідка. Довідка повинна містити викладення обставин, що їх виявлено при перевірці, висновки і пропозиції перевіряючих та їх підписи. 
4. З довідкою та матеріалами перевірки повинен бути ознайомлений суддя, щодо якого проводилась перевірка. При цьому він може дати додаткові пояснення, подати клопотання про додаткову перевірку певних обставин, після чого всі матеріали перевірки передаються у відповідну кваліфікаційну комісію суддів, яка вирішує питання про доцільність порушення дисциплінарного провадження. 
У разі відмови судді, щодо якого проводилась перевірка, від ознайомлення з довідкою та матеріалами перевірки про це складається протокол, який підписують особи, що здійснювали перевірку.

Стаття 32. Підстави порушення дисциплінарного провадження

1. Підставами порушення дисциплінарного провадження щодо судді можуть бути:
- подання Міністерства юстиції України та його органів на місцях за результатами перевірок заяв чи повідомлень громадян;
- подання голови відповідного або вищестоящого суду, народних депутатів України, керівників або заступників керівників державних органів, установ або органів місцевого і регіонального самоврядування;
- повідомлення в засобах масової інформації.

2. Не можуть бути підставами порушення дисциплінарного провадження заяви та повідомлення, що не містять відомостей про наявність підстав, зазначених у статті 31 Закону України “Про статус суддів”, а також анонімні заяви та повідомлення.

Стаття 33. Порядок порушення дисциплінарного провадження

1. За наявності підстав дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів, Головою Верховного Суду України, Головою Вищого арбітражного суду України та їх заступниками, Головою Верховного Суду Республіки Крим, головами обласних, Київського та Севастопольського міських судів, головами арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головами військових судів регіонів і Військово-Морських Сил або рішенням кваліфікаційної комісії. 
2. Дисциплінарне провадження щодо судді, який є головою або членом кваліфікаційної комісії суддів, порушується рішенням відповідної комісії. 
3. Дисциплінарне провадження порушується у десятиденний строк з дня одержання даних про дисциплінарний проступок судді, а в разі, коли ці дані потребують перевірки, – в строк не більше 10 днів з дня закінчення перевірки. 
4. Відмову в порушенні дисциплінарного провадження може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Стаття 34. Розгляд дисциплінарної справи

1. Кваліфікаційна комісія суддів розглядає дисциплінарну справу в десятиденний строк з дня порушення дисциплінарного провадження. 
2. Під час розгляду справи комісія повинна заслухати пояснення судді, притягнутого до дисциплінарної відповідальності. Нез’явлення судді на засідання комісії без поважних причин не перешкоджає розгляду справи. На засіданні може бути заслухано повідомлення інших осіб, запрошених за клопотанням як судді, так і комісії, оголошено документи та розглянуто інші матеріали, що є у справі або додатково подані під час засідання. 
3. Розгляд дисциплінарної справи проводиться тільки в межах обвинувачення, викладеного у постанові (рішенні) про порушення дисциплінарного провадження. 
4. Рішення у дисциплінарній справі приймається більшістю голосів членів кваліфікаційної комісії, присутніх на засіданні, і повинно містити назву комісії, прізвище, ім’я, по батькові і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності, обставини дисциплінарного проступку, пояснення судді і відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, дисциплінарне стягнення, застосоване до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення. 
5. При накладенні дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на відповідальність. 

Стаття 35. Застосування і зняття дисциплінарного стягнення

1. Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці. 
2. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. Поновлення кваліфікаційного класу проводиться в загальному порядку. 
3. Дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути достроково знято відповідною комісією за поданням голови суду, а дисциплінарне стягнення, накладене на голову суду, – за поданням голови вищестоящого суду.


Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 2 лютого 1994 року
№3911-XII

 

<< попередня     зміст

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.