Вивчення стану ринку продукції як зовнішнього чинника податкоспроможності суб’єктів господарювання

Вивчення стану ринку продукції як зовнішнього чинника податкоспроможності суб’єктів господарювання

2
0


Вивчення стану ринку продукції як зовнішнього чинника податкоспроможності суб’єктів господарювання
1. Вплив стану ринку на фінансову сталість та податкоспроможність суб’єктів господарювання.
2. Визначення беззбиткових обсягів продажу та зони безпеки підприємств.
3. Оцінка рішень про можливість прийняття замовлень за ціною нижче собівартості, їх вплив на податкоспроможність.

1. Стан ринку в країнах, де застосовуються економічні методи регулювання справляє вирішальний вплив на фінансовий стан та податкоспроможність юридичних і фізичних осіб. Навіть найпрогресивніша, з теоретичної точки зору, податкова політика (чи то держави, чи то підприємства) матиме невдалі наслідки, якщо її застосували без відповідного аналізу ринкового середовища. Слід завжди пам’ятати, що визначальним сигналом для розвитку виробничої та в цілому економічної активності є попит. Від його обсягів та еластичності залежать обсяги виробництва.
Еластичність попиту – це зміна попиту під впливом ряду факторів.
Кількісне значення еластичності виражається коефіцієнтом еластичності, який показує, на скільки відсотків змінюється попит на даний товар при зміні на 1% визначеного фактора.
Розрізняють еластичність за доходами і за ціною. Цінова еластичність показує, на скільки змінюється величина попиту на певний товар зі зміною його ціни:

Ер = ((Q2 – Q1,) / (Q1 + Q2)) / ((P2 – Р1) / (Р1 + Р2)).

Слід лише зауважити, що величина попиту змінюється у напрямі, протилежному зміні ціни (про це свідчить і нахил кривої попиту – згадайте з мікро-, макроекономіки). У зв’язку з цим при зменшенні цін за даною формулою ми отримаємо від’ємне значення результату. Тому слід використовувати розповсюджену практику “опускання” знака “мінус” при аналізі еластичності попиту за ціною.
Еластичність за доходами показує зміну попиту при зміні рівня доходів населення:

Ер = ((Q2 – Q1) / (Q2 + Q1)) / ((Y2 – Y1) / (Y2 + Y1)).

Якщо Е > 1 – попит еластичний; Е < 1 – попит нееластичний; Е = 1 – попит одиничної еластичності.
Перехресна еластичність – це відношення зміни попиту на товар до зміни в ціні товарів-замінників чи товарів-доповнювачів.
Якщо за результатами аналізу ми отримуємо значення коефіцієнта Ер > 1, тобто маємо еластичний попит (наприклад, за ціною), то це означає, що зниження цін на 1% дає підприємствам збільшення виручки більш ніж на 1%, тобто призводить до збільшення валових прибутків.
Саме тому детальному аналізу підлягають зміна обсягів попиту і його еластичності. Такий аналіз слід проводити як на макрорівні, так і в розрізі регіональних і локальних ринків. Визначаючи пропозицію, попит через рівноважні ціни впливає на обсяги доходів суб’єктів господарювання, на фінансові результати їхньої діяльності, на фінансовий стан в цілому. Таким чином, попит, як визначальна ринкова категорія, справляє вплив на здатність суб’єктів господарювання сплатити податки, передбачені державним законодавством. Але не слід забувати і про зворотний зв’язок між оподаткуванням і станом ринку. Не лише попит, як основна складова системи формування доходів підприємств, впливає на їх податкоспроможність, а й самі податки (перш за все перекладені на населення) здатні впливати на обсяг платоспроможного попиту. Тобто для будь-якої системи оподаткування характерна наявність двох різнонапрямлених чинників:
1. Попит визначає стан ринку і впливає на податкоспроможність підприємств.
2. Прямі податки з населення та всі непрямі податки впливають на платоспроможний попит.
Але характерною ознакою обох цих чинників є те, що їхня дія має однаковий результат: в обох випадках визначається кінцева можливість підприємств сплатити накладені на них податки.
Аналізуючи попит та стан ринку в цілому, слід, перш за все, враховувати, що такий аналіз здійснюється через дослідження зміни середніх цін. їхній рівень та його зміна (у тому числі під впливом непрямого оподаткування) визначає платоспроможність покупців, а значить – визначає обсяги платоспроможного попиту та можливі обсяги пропозиції на ринку. Від цього залежать і доходи підприємств, які є основною базою оподаткування.
У випадку проведення аналізу на мікрорівні також необхідно враховувати, що на нові вироби підприємство може справляти вплив на формування цін і попиту. Одним із основних засобів впливу на формування попиту є реклама.

2. У зарубіжній практиці найбільша увага, на відміну від країн СНД, приділяється не ретроспективному, а перспективному аналізу. Підприємству важливо знати, які варіанти діяльності можливі у майбутньому і можливі результати цієї діяльності. Саме тому значна увага приділяється прогнозуванню майбутніх обсягів продажу, які забезпечать беззбиткове функціонування підприємства.
Але це питання має надзвичайно велике значення і для оподаткування, адже від обсягів продажу залежить сплата непрямих податків, а від рівнів беззбитковості та прибутковості залежить сплата прямих податків. Тому, прогнозуючи обсяг продажу, можна зробити висновки про майбутній фінансовий стан суб’єкта господарювання та про його здатність сплачувати встановлені податки у визначених розмірах.
Для прогнозування обсягів продажу, перш за все, необхідно правильно обґрунтувати виробничу потужність підприємства та з’ясувати, при яких обсягах випуску виробництво буде рентабельним, а при яких воно не буде приносити прибутку. З цією метою розраховують:
1) беззбитковий обсяг продажу, який забезпечує повне відшкодування постійних витрат підприємства;
2) обсяг продажу, який гарантує підприємству необхідну суму прибутку;
3) зону безпеки підприємства або запас фінансової стійкості.
Для визначення цих показників можна використовувати як графічні, так і аналітичні методи. При визначенні беззбиткового обсягу продажу та зони безпеки підприємства найбільш зручним є аналітичний метод. При цьому використовується ряд показників маржинального аналізу:
1) маржинальний дохід. Може бути визначений різними способами:
а) постійні витрати + прибутки;
б) виручка від реалізації – змінні витрати;
2) точка критичного обсягу продажу в грошовому відношенні:
а) (виручка ґ постійні витрати) / маржинальний дохід;
б) постійні витрати / питома вага маржинального доходу у виручці від реалізації;
3) беззбитковий обсяг продажу у натуральних одиницях:
Тб = кількість проданої продукції в натуральних одиницях ґ постійні витрати / маржинальний дохід.
Для визначення точки критичного продажу можна також використати показник ставки маржинального доходу в ціні за одиницю продукції:
(сума маржинального доходу / кількість реалізованої продукції в натуральних одиницях).
Розраховують також точку критичного обсягу реалізації у відсотках до максимального обсягу. При цьому максимальний обсяг береться за 100 %:
Т = (постійні витрати / маржинальний дохід) ґ 100 %.
Ставка маржинального доходу також може бути визначена як різниця між ціною одиниці продукції та змінними витратами на одиницю продукції (питомими змінними витратами). Враховуючи це, точка критичного обсягу продажу може бути розрахована також за формулою:
Т = постійні витрати / (ціна одиниці продукції – питомі змінні витрати).
Визначити обсяг реалізації продукції, при якому буде отримано задану суму прибутку, за формулою:
(постійні витрати + прибуток) / (ціна одиниці продукції – питомі змінні витрати).
У випадку випуску багатономенклатурної продукції розраховують суму виручки, яка забезпечить задану суму прибутку, таким чином:
((постійні витрати + прибуток) / питома вага маржинального доходу у виручці від реалізації).
Зона безпеки підприємства визначається таким чином:
(Виручка – Тб) / Виручка.
Ця величина показує різницю між фактичним та критичним обсягами продажу.
Оскільки за такими розрахунками можна визначити майбутні обсяги продажу і прибутки, то, застосувавши діючі ставки податків, можна з’ясувати, які кошти підприємство повинне сплатити в бюджет за результатами діяльності. Але такий прогноз ще не дає змоги визначити, чи дозволяє фінансовий стан підприємства вчасно розрахуватися. Зате власники та адміністрація отримують потрібну інформацію для подальшого співставлення з фінансовими можливостями.

3. Необхідність прийняття рішення про реалізацію продукції за ціною нижче собівартості, як правило, виникає в умовах спаду виробництва або у тих підприємств, замовники яких з будь-яких причин відмовилися закуповувати велику партію продукції. У таких випадках виникає затовареність складів. Не кожна продукція піддається довгостроковому зберіганню. Крім того, навіть якщо це продукція з великим терміном придатності, під час тривалого зберігання вона може морально застаріти. На зберігання такої продукції ще й додатково треба затрачувати кошти у зв’язку з орендою складів, оплатою послуг з охорони та складування і ін. Тому підприємства-виробники зацікавлені у мінімізації таких витрат.
У таких випадках ними може бути прийняте рішення про реалізацію продукції за цінами, нижчими від собівартості. Приймаючи таке рішення, підприємства порівнюють збитки від реалізації з тими витратами, які необхідні для подальшого зберігання продукції. Якщо ці збитки нижчі, ніж витрати щодо зберігання разом з витратами неявними, пов’язаними з моральним зносом продукції, то виробник приймає рішення про реалізацію за цінами нижче собівартості. Крім того, обґрунтування може провадитися на основі розрахунку зміни питомої ваги постійних витрат у виручці. Якщо обсяги продажу скорочуються, то постійні витрати у сумі виручки відносно зростають і завжди настає такий момент, коли подальші збитки стають непосильними для підприємства. У таких випадках також приймається рішення про реалізацію за зниженими цінами.
Але характерною ознакою є те, що знижувати ціни підприємства можуть лише до визначеного рівня. Якщо ж ціна реалізації не перевищує навіть постійних витрат, то подальший продаж продукції є абсолютно безперспективним.
Зниження ціни нижче собівартості може провадитись також у рекламних цілях. Проведена таким чином реклама призводить до збільшення обсягів продажу і валові прибутки підприємств не скорочуються. Це дозволяє у кризовій ситуації зберегти обсяги виробництва.
Але питання реалізації продукції за ціною нижче собівартості завжди повинні бути узгоджені з діючим механізмом оподаткування.
Податкове законодавство більшості країн передбачає, що у випадку реалізації за цінами нижче собівартості з метою оподаткування враховується не фактична виручка, а виручка, розрахована чи за середніми ринковими цінами, чи за собівартістю. Таким чином, приймаючи рішення про реалізацію у збиток, підприємство має бути готовим до того, щоб сплатити додаткові податки понад отриманих сум.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ