Вступ

Вступ

2
0


Вступ
1. Податки та їх вплив на обсяги та ефективність виробництва.
2. Фінансовий стан, платоспроможність та податкоспроможність суб’єктів господарювання. Значення досліджень податкоспроможності в ринковій економіці.

1. Податок – це фіксований, обов’язковий, безоплатний платіж юридичних та фізичних осіб до бюджету держави на основі діючого законодавства.
Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби. Тобто податки необхідні для забезпечення виконання державою її функцій. У зв’язку з цим навіть існує крилатий вираз про те, що платити податки та померти повинен кожен.
Джерелом сплати податків є додана вартість, створена у ході процесу виробництва. Задля чого ж існує саме виробництво? Воно існує задля задоволення потреб людини. Просто матеріальні предмети людина не виробляє. Виробляються тільки корисні речі. За словами А. Маршалла, “…всі людські зусилля мають своїм наслідком зміну форми чи структури матерії з метою кращого пристосування її для задоволення потреб.”
Підприємець, що організовує виробництво, також має цілий ряд потреб. Причому, як споживацьких, так і виробничих. Джерелом їх задоволення є отримані з виробництва доходи (прибутки). Тому, з погляду підприємця, його виробництво існує задля отримання прибутків. Вони одночасно є метою виробництва, його результатом і умовою продовження.
Як результат виробництва, прибуток є його економічним ефектом. З огляду на це, економічна ефективність підприємства характеризується ступенем його прибутковості або рентабельності.
Уже звідси можна вивести пряму залежність між економічною ефективністю підприємств, національної економіки в цілому та рівнем оподаткування. Чим вищий рівень оподаткування, тим більша частина доходів піде на сплату податків, тим менші суми прибутків залишаються у розпорядженні підприємців. А як відомо, підприємець оцінює ефект від свого виробництва за тими сумами прибутків, які залишаться у його розпорядженні після здійснення всіх обов’язкових платежів.
Але такий явний результат має лише дія прямих податків, платниками яких є підприємства. Що ж стосується непрямих або прямих податків з фізичних осіб, то їх дія прихована.
Прямі податки з фізичних осіб при їх підвищенні призводять до скорочення номінальних, а разом з тим, і реальних доходів населення. Звичайно ж, скорочується попит населення на товари, вироблені підприємствами. За умови незмінної пропозиції цих товарів, ціни на них неодмінно впадуть. Скоротяться й прибутки підприємств. Це означає, що підприємства будуть змушені пожертвувати частиною прибутків (якщо це можливо) і задля збереження незмінного рівня прибутковості будуть скорочувати загальні витрати через зменшення обсягів виробництва.
Можна розглянути ситуацію й з іншого боку: оскільки ціна робочої сили визначається набором життєво необхідних благ, то задля забезпечення існування робітників зі збільшенням державних податків на їх зарплату підприємці будуть змушені підняти й саму зарплату (підвищення номіналу дещо стабілізує реальні доходи, що впали внаслідок податків). Такий крок призводить до зростання виробничих затрат. Прибутки починають також скорочуватись. Прагнучи запобігти цьому, підприємці також будуть мінімізувати витрати шляхом скорочення обсягів виробництва.
Як правило, при підвищенні податків з фізичних осіб мають місце обидві охарактеризовані ситуації одночасно.
Аналогічно діють і непрямі податки, оскільки кінцевим їх платником також є населення.
Впливаючи на економічну ефективність виробництва, податки тим самим призводять до зміни його обсягів (згортання чи розгортання). Існуючи задля отримання прибутків, виробництво дуже чутливо реагує на їх скорочення, особливо через оподаткування.
Така залежність між економічною ефективністю підприємств, обсягами виробництва та рівнем оподаткування дає можливість державі регулювати виробництво через свою податкову систему.
Також цей факт означає, що при побудові податкової системи слід звернути увагу на те, у якому співвідношенні вона знаходиться з виробництвом. Повинні дотримуватись такі умови:
– по можливості треба ухилятись від негативного впливу оподаткування на виробництво. Порушення цієї умови призведе до скорочення фонду коштів, з яких платяться податки;
– треба враховувати вплив податків на споживача. Скорочення споживання негативно впливає на виробництво і також скорочує обсяги надходження податків;
– повинен провадитись серйозний науковий аналіз можливостей перекладання податків. Адже непередбачені перекладання призводять до нерівномірного розподілу податкового тягаря.
Здавалося б, першим завданням державної політики у сфері податків є забезпечення дохідної бази бюджету. Але видатки держави постійно ростуть, тому, дбаючи про свої доходи, вона повинна подбати й про збільшення фондів, з яких вони беруться. Достеменно відомо, що збільшити податкові надходження механічним збільшенням податкових ставок неможливо. Це неодмінно призведе до скорочення виробництва, оподатковуваних оборотів, а разом з цим – і самих податкових надходжень. Тому шлях один: надходження можуть бути збільшені лише за умови зростання обсягів та ефективності виробництва. Завданням держави є стимулювання останнього. Одним з методів, за допомогою яких це досягається, є дискреційна фіскальна політика. Під нею розуміють свідоме маніпулювання податками та урядовими видатками з метою зміни реальних обсягів національного виробництва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання.
Вплив такої політики на економіку досить цікаво та вдало пояснюється через мультиплікативні ефекти кейнсіанцями. Сутність цього пояснення полягає в наступному. Припустимо, що держава підвищує особисті податки в регресивній формі. За даної форми податкові надходження залишаються сталими при зміні рівня чистого національного продукту (ЧНП), який визначається сукупними витратами.
Збільшення податкових надходжень призведе до того, що, по-перше, зменшиться використаний дохід (особистий дохід після сплати податків). Це викличе зниження споживання та заощадження у пропорції, яка випливає із граничних схильностей до споживання та заощаджень. Останні показують, “…як чергове збільшення продукції буде розподілено між споживанням та інвестиціями“ .
По-друге, зменшення споживчих витрат викличе зменшення сукупних витрат на величину, що дорівнює добутку граничної схильності до споживання на приріст податкових надходжень. Внаслідок цього лінія сукупних витрат переміститься донизу (рис. 1.1), що обумовить мультиплікативну зміну ЧНП (скорочення з О1 до 02) (мультиплікатор – коефіцієнт).



о2 о1 ЧНП
СуВ – сукупні витрати;
ЧНП – чистий національний продукт;
О1; 02 – обсяги ЧНП.
Рис. 1.1. Податки та рівноважний ЧНП

Але сукупні витрати включають також до свого складу державні закупки. Як же зміниться ЧНП у випадку однакового приросту податкових надходжень та державних закупок (в умовах збалансованого бюджету)?
Державні закупки та податки впливають на сукупні витрати в протилежних напрямах. Крім того, зміна державних закупок прямо впливає на сукупні витрати, а зміна податків – опосередковано. У разі збільшення податків споживчі витрати зменшуються не відповідно до їх збільшення, а з урахуванням коефіцієнта граничної схильності до споживання, який менший від одиниці. Це означає, що споживчі витрати, враховуючи мультиплікатор, зменшуються в меншій пропорції, ніж збільшуються податки. А значить, між зміною державних закупок і споживчих витрат виникає сальдо, яке збільшує або зменшує сукупні витрати. Та, незважаючи на це сальдо, рівноважний ЧНП змінюється на таку ж величину, як і державні закупки та податки. Однакове збільшення державних закупок і податків викликає прямо пропорційний приріст рівноважного ЧНП. Тобто мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці. Він діє незалежно від рівня граничних схильностей до споживання та заощадження.
А в умовах же незбалансованого бюджету для стимулювання попиту більш значний ефект дає використання методів державних закупок. Але слід відзначити, що їх застосування у поєднанні з податковими дає ще кращі результати.
Як конкретно держава може, використовуючи такий різновид політики, стимулювати виробництво? Якщо така політика провадиться у період спаду, то вона має одночасно включати збільшення державних видатків (наприклад, на закупки товарів), скорочення податків або одну з названих ланок.
Така фіскальна політика фактично призводить до дефіцитного фінансування, але забезпечує скорочення темпів падіння виробництва або його зростання.
Значною мірою це обумовлено тим, що мультиплікативний ефект збільшення державних видатків більший, ніж мультиплікативний ефект скорочення податків. Причина цього проста. Адже якщо уряд витрачає якусь суму на державні закупки, то це є прямі витрати у повній сумі. Якщо на таку ж суму скоротити податки, то частина її буде спрямована на споживчі витрати, а частина – заощаджена. Це й викликає зменшення мультиплікативного ефекту податків порівняно з мультиплікатором видатків.
Але це зовсім не означає, що податки справляють малий вплив на обсяги виробництва, що характеризуються рівнем чистого національного продукту, їх дію можна розглянути на рис. 1.2.
Криві СПо1 і СПр2 відображають сукупні попит і пропозицію до застосування стимулюючого механізму фіскальної політики. При цьому рівноважний рівень чистого національного продукту – О1; рівноважний рівень цін – Ці.
Що станеться, якщо Уряд задля збільшення обсягів виробництва застосує стимулюючу фіскальну політику у вигляді зменшення податкових ставок?
Зменшення податкового тиску викличе збільшення сукупного попиту. Крива СПо1 переміститься вверх до СГІ02. Величина реального чистого національного продукту зросте з О1 до О2. Одночасно зростають і ціни з Ц1 до Ц2, що викликає інфляцію.
Але зниження податків призведе до збільшення заощаджень домогосподарств. Окрім цього, скорочення податків на прибуток підприємств збільшить прибутковість інвестицій, а значить – і попит на них. Підвищення величини заощаджень та інвестицій створює матеріальну основу для економічного зростання, адже підвищується норма нагромадження капіталу.
Паралельно зменшення податків посилить стимули до праці, призведе до розширення пропозиції на ринку праці, її кількості та якості.
Усі перелічені чинники збільшують сукупну пропозицію. Крива СПр1 переміщується до СПр2. Це призводить до подальшого зростання чистого національного продукту з О2 до Оз. Разом з тим, виникає дефляція і рівень цін падає з Ц2 до Цз.
В умовах інфляції попиту має провадитись стримуюча дискреційна політика, що складається із:
– зменшення державних видатків;
– збільшення податків;
– поєднання скорочення державних видатків з підвищенням оподаткування (з урахуванням того, що мультиплікативний ефект зменшення державних видатків більший, ніж мультиплікативний ефект збільшення податків).



Ц – ціна;
О – обсяги виробництва;
ЧНП – чистий національний продукт.

Рис. 1.2. Вплив фіскальної політики на обсяги виробництва

Наведені моделі, звичайно, є ідеальними. Це абстрактна схема поведінки уряду. Механізм же дискреційної фіскальної політики в реальній економіці складний, оскільки діють паралельні та різнонапрямлені чинники. Він може передбачати поєднання окремих елементів обох моделей.
Проводячи політику маніпулювання податками, дуже важливо розрахувати і встановити оптимальні ставки податку. У разі, якщо вони будуть зависокі, – стимули до нововведень буде підірвано, впаде трудова активність, частина підприємців піде в “тіньовий” сектор економіки.
Група американських вчених на чолі з Артуром Лаффером довела, що підвищення податкових ставок можливе лише до визначеного моменту. Перевищення критичних ставок призводить до різкого падіння ділової активності фірм і населення в цілому. У результаті загальна сума податкових надходжень скорочується. Цей факт ніяк не може задовольняти інтереси фіску. Тому відповідною реакцією Уряду має бути зменшення ставок податків. Це призведе в короткостроковому періоді до тимчасового скорочення податкових надходжень, а в довгостроковому – до їх збільшення, оскільки зростають стимули до трудової і підприємницької діяльності, здійснюється перехід з “тіньової” до легальної економіки.
Це означає, що в податковій політиці існує значний часовий лаг. Будь-які зміни не приносять швидких наслідків, а проявляються лише через декілька років. Великий часовий інтервал існує між виникненням необхідності внесення змін до податкової системи та прийняттям відповідних рішень (внутрішній лаг), а також між моментом прийняття рішень і часом завершення їх основної дії на економіку (зовнішній лаг). Цей факт слугує не на користь затримці кроків щодо впровадження певної податкової політики.
Графічно ефект Лаффера відображає відповідна крива (рис. 1.3).
Підвищення ставки податку (вісь Т) збільшує суму доходів бюджету (вісь Д). Але темпи такого збільшення дедалі скорочуються. Спочатку спонукальні мотиви учасників економічного процесу серйозно не зачіпаються, зацікавленість у легальних заробітках, а також обсяги виробництва скорочуються повільніше, ніж зростає ставка. Це означає, що зменшення бази оподаткування (вісь В) йде повільніше, ніж підвищення ставки, тому в цілому доходи бюджету зростають. Але при досягненні граничного розміру ставки (Т1) і особливо його перевищенні сплата податку призводить до того, що чистого доходу практично не залишається. Починається спад економічної активності, ухилення від податків набирає масового характеру. Виробництво переміщується до тіньової сфери. Це означає, що, незважаючи на зростання ставки податку, доходи бюджету скорочуються, адже скорочується база сплати податку.



Т – ставки податку ( Т1 – гранична ставка );
В – база оподаткування;
Д – доходи бюджету.

Рис 1.3. Крива Лаффера

Дослідження впливу податкової ставки на доходи бюджету проводяться і в Україні шляхом розрахунку агрегованої ставки (Т) (табл. 1.1). Агрегована податкова ставка за період з 1992 по 1997 рік змінювалась в діапазоні від 32,8 до 49,1 відсотка. Як видно з таблиці, найбільше скорочення реальних доходів бюджету припадає саме на період, коли податкова ставка досягла свого максимального значення (1994 рік).

Таблиця 1.1
Податкові ставки та надходження до бюджету

Рік



Реальний ВВП (у млрд.
пос­тійних рублів 1990 р.)


Доходи бюджету (у % до
ВВП) (Т)


Зміна долі доходів
бюджету (до попе­реднього року)


Реальні доходи
бюджету (у млрд. постійних
рублів 1990 р.)


Зміна ре­альних
доходів (у % до поперед­нього року)


1992


137,4


32,8





45,1





1993


100,5


40,0


+7,2


40,2


–10,9


1994


60,3


49,1


+9,1


29,6


–26,4


1995


55,9


40,1


–9,0


22,5


–24,0


1996


52,6


38,6


–10,5


20,2


–6,4


1997


52,3


42,4


+3,8


15,6


–22,8


Але розрахувати ідеальну шкалу оподаткування, виходячи навіть з таких значних надбань науки, неможливо. Кожна шкала повинна пройти практичну апробацію. При цьому дуже важливе значення мають національні, культурні та психологічні чинники.
Та надзвичайно вагомим є той факт, що держава має важелі, за допомогою яких може регулювати обсяги та ефективність виробництва, а разом з цим, і прогнозувати рівень своїх доходів.

2. Як на рівні країни в цілому, так і на рівні окремих підприємств існує взаємний вплив оподаткування та економічної ефективності. На рівні підприємств він проявляється через взаємний зв’язок фінансового стану та податкоспроможності. Фінансовий стан – це здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, з державною платоспроможністю та фінансовою стійкістю.
Фінансовий стан характеризується як стійкий, нестійкий, передкризовий та кризовий.
Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його добрий фінансовий стан.
Одним з показників, що характеризують фінансовий стан підприємств, є платоспроможність. Вона трактується як можливість своєчасно погасити всі свої платіжні зобов’язання наявними грошовими ресурсами.
Оцінка платоспроможності здійснюється на основі характеристики ліквідності поточних активів, тобто часу, необхідного для перетворення їх в готівку.
Сплата податків для підприємства є також обов’язком, встановленим законодавчо. Тому у складі платоспроможності можна розглядати спроможність підприємства виконувати податкові зобов’язання перед державою, або податкоспроможність.
Податкоспроможність повинна розглядатися як складова частина платоспроможності, тому що існує декілька причин для цього:
1) сплата податків – це зобов’язання;
2) податки повинні сплачуватись у грошовій формі;
3) у випадку нестачі готівки суб’єкти господарювання спрямовують на погашення податкових зобов’язань інші ліквідні активи.
Податкоспроможність надзвичайно актуальна для розгляду й аналізу в умовах ринкової економіки. За відсутності адміністративно-командних важелів впливу, тобто при ринкових розподільчих механізмах, податки є тим інструментом, за допомогою якого частина коштів окремих суб’єктів спрямовується на загальносуспільні потреби. Тому навіть при надзвичайній корисності продукції підприємства, які не можуть сплачувати хоча б деякі податки, розглядаються як суспільно непотрібні. Адже фінансово вони не беруть участі у життєдіяльності суспільства.
Саме тому податкоспроможність є надзвичайно актуальним об’єктом аналізу в ринкових умовах.
Податкоспроможність залежить від таких факторів:
1) стану ринку продукції підприємства;
2) рівня витрат, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємства;
3) загальної прибутковості всіх видів діяльності підприємства;
4) загальної платоспроможності підприємства, яка визначається наявністю ліквідних коштів для виконання всіх зобов’язань.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ