§ 4. Публічне і приватне право :: vuzlib.su

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§ 4. Публічне і приватне право

.

§ 4.
Публічне і приватне право

Предмет
і метод правового регулювання, на яких ґрунтуються поділи системи права на
галузі, визначаються глибинним поділом права на дві підсистеми: приватну і
публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою формулою римського юриста
Ульпіана, публічне право є стосовним до становища держави, приватне — до
користі окремих осіб.

Публічне
і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні
грані права. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються
на принципі поділу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія
та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне
певною мірою умовним, але необхідним.

Представимо
поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є
стосовними до кожного з них:

Публічне право	Приватне право
— підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини.	— підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов’язані з особистістю їх учасників.
Предмет регулювання публічного права	Предмет регулювання приватного права
— сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.	— сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.
Ознаки публічного права:	Ознаки приватного права:
1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою; 2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов’язках людей (підданих) перед державою; 3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб’єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням директивно-обов’язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб’єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні прийоми.	1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб’єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб’єктивного права та забезпечують судовий захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов’язки та дії; 7) зберігає класичну юридичну техніку.

Метод публічного права —         Метод приватного права — імперативний диспозитивний
Галузі права, у яких началом є публічне право:	Галузі права, у яких началом є приватне право:
— конституційне, — адміністративне, — кримінальне, — фінансове, — що включає бюджетне і податкове, — адміністративно-процесуальне; — кримінально-процесуальне, — міжнародне публічне, — міжнародне гуманітарне право та ін.	— цивільне, — сімейне, — авторське, — житлове, — трудове, — цивільне процесуальне, — міжнародне приватне право та ін.

Критерії
віднесення норм до приватного чи публічного права:

1)
інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічного права, приватний —
галузь приватного права);

2)
предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють
майнові відносини, публічному — немайнові);

3)
метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації, у
приватному — координації);

4)
суб’єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою
або між державними органами, приватне — приватних осіб між собою).

Таким
чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають начала публічного
права, і ті, у яких превалюють начала приватного права. Для перших є
характерним імперативний (супідрядності) метод правового регулювання, для
других -диспозитивний (автономії).

Переваження
у галузі права начал публічного (або приватного) права не виключає наявності в
ній норм приватного (або публічного) права і, відповідно, певного суміщення
імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність
«чистих» галузей права.

Приміром,
підприємницьке право — система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) і
управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний
(орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других — імперативний (у
відносинах підприємців й органів управління він передбачає обов’язкові
управлінські акти, адресовані підприємцям — у межах компетенції управлінського
органу).

Екологічне,
аграрне, земельне право внаслідок специфіки предмета правового регулювання
потребують суміщення кількох методів правового регулювання.

В
екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для
забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності
сторін і вільного волевиявлення, необхідний для раціонального використання
природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості навколишнього
середовища.

Земельне
право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний)
адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.

Процесуальним
галузям права — цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному
праву — властиві елементи як диспозитивного, так й імперативного методу, з
превалюванням одного з них. Зрозуміло, що система методів правового регулювання
перебуває у постійному русі, динаміці.

.

Назад