20.2. СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ

20.2. СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ

Проведення
страхування зумовлює інверсію
страхового циклу, ос­кільки потребує
спочатку внесення страхової премії, а
потім, через де­який час, — надання
страхової послуги у вигляді виплати
страхового відшкодування. Моменти
надходження страхових премій і виплати
страхового відшкодування, як правило, не
збігаються, і це дає змогу страховику
акумулювати значні кошти у вигляді
страхових резервів. Розмір цих резервів
на будь-який момент має бути постійно
достатнім для виконання страховиком
умов договору страхування. Міжнародний
досвід розрахунку розміру страхових
резервів пока­зує, що вони формуються за
рахунок страхової премії до визначення
фактичної збитковості страхової суми з
урахуванням наявності у стра­ховому
портфелі страховика видів страхування
та терміну дії договору страхування.
Методика розрахунку страхових резервів
визначається залежно від виду та строку
дії договору страхування. Через
неоднаковий розподіл ризику та різну
методику і структуру тарифної ставки як
джерела формування страхових резервів
страхові резерви у ризикових видах
страхування і страхуванні життя мають
від­мінності у складі та методах
визначення. При страхуванні життя згід­но
з особливостями його проведення
формуються резерви зі страху­вання
життя. За видами страхування, відмінними
від страхування жит­тя, формуються
технічні резерви. Формування
резервів зі страхування життя
здійснюється відраху­ванням частини
страхової премії, яка передбачена для
забезпечення страхових виплат (нетто-премії),
та частини інвестиційного доходу від
розміщення тимчасово вільних коштів
страховика. Технічні
резерви — це показник, який виражає
грошову оцінку обов’язків страховика за
страховими зобов’язаннями, і одночасно
— сума коштів, що є гарантією виконання
зобов’язань перед страхуваль­никами з
огляду на наявні у портфелі страховика
договори страхування. Технічні
резерви дозволяють страховику бачити
загальний обсяг відповідальності за
діючими договорами страхування. Обсяг
техніч­них резервів має бути достатній
для покриття відшкодування всіх збитків
за діючими договорами страхування,
навіть у випадках припинення
надходження премій за цими договорами.
З огляду на це при оцінюванні
фінансового стану страховика та його
надійності, розміру статутного фонду і
резервів, вільних від зобов’язань,
правильно розрахованої тарифної ставки
та збалансованого страхового портфеля
важливе місце має відводитися
достатності стра­хових резервів.
Остання зумовлюється складом таких
резервів і засто­суванням тих чи інших
методів їх обчислення.

Страхові
резерви, які формують українські
страховики, схематично унаочнює рис. 20.1.

Рис.
20.1. Система страхових резервів згідно із
Законом України «Про страхування»

Резерви
зі страхування життя мають у своєму
складі резерви дов­гострокових зобов’язань
(математичні резерви); резерви належних
ви­плат страхових сум. Величина
резервів довгострокових зобов’язань
обчислюється актуарно, окремо за кожним
договором за методикою фор­мування
резервів зі страхування життя. (Докладніше
про визначення та методи розрахунку
резервів зі страхування життя див.
підрозд. 18.2.) Законодавством
України предбачено: резерв позароблених
премій, що включає в себе частки від сум
надходжень страхових платежів, які
відповідають страховим ризикам, що не
минули на звітну дату, а ре­зерв збитків
— зарезервовані несплачені суми
страхового відшкоду­вання за відомими
вимогами страхувальників. Технічні
резерви фор­муються окремо за кожним
видом страхування. Згідно із Законом
України «Про страхування» українські
страховики використовують єдиний
спрощений метод розрахунку резерву
незароблених премій — метод «плаваючих
кварталів» (див. підрозд. 18.3),
застосований також при визначенні
прибутку страховика. Призначення
кожного виду технічних резервів різне.
Спільним є те, що протягом певного часу в
період дії договору страхування вони
являють собою кошти страхувальників, а
не страховиків і призначені для виплати
страхових відшкодувань за договорами
страхування, які не минули на звітну
дату. Страховики країн ЄС,
які здійснюють ризикові види
страхування, формують резерви премій та
резерви збитків. При цьому майже 2/3 об­сягу
річної премії припадає на резерв
збитків і 1/3 — на резерв премій. Систему
технічних резервів ілюструє рис. 20.2.

Рис.
20.2. Система технічних резервів, згідно з
Директивами Європейського
Співтовариства

Резерви
премій являють собою резерв
незароблених премій; додат­ковий резерв
ризиків, що не минули. Резерв
незароблених премій виникає через
розбіжність діяльності страховика та
періоду дії договору страхування. Цей
резерв складаєть­ся з частини страхових
премій, які надійшли за договорами
страхуван­ня, що укладені у звітному
періоді, але стосується терміну дії
договору страхування, що припадає на
наступний звітний період. Поділ
страхової премії на зароблену та
незароблену докладно роз­глянуто в
підрозд. 18.3. Отже, резерв незароблених
премій за своїм змістом є не резервом, а
є статтею размежування обліку отриманих
страхових премій між суміжними звітними
періодами. Це обумовлено тим, що
страхові премії, як правило, сплачуються
наперед — авансом за весь термін дії
договору страхування, який не завжди
збігається зі звітним періодом. Резерв
незаробленої премії — це страховий
резерв, який призначений для виплат
страхового відшкодування в майбутньо­му.
Отже, він являє собою витрати майбутніх
періодів. Для визначення
справжнього розміру резерву
незаробленої премії існують різні
методи. При виборі тієї чи іншої
методики розрахунку резерву
незаробленої премії необхідно
враховувати такі чинники: вид
страхування, термін дії договору
страхування, рівень збалансованості
страхового портфеля, рівномірність
розподілу ризику. Береться до уваги
також періодичність сплати премій за
укладеними договорами страхування. У
практиці страхування зарубіжні
компанії використовують кілька методів
визначення розміру заробленої частини
страхової премії та за­лишку частини
премії, яка не є заробленою, — резерву
незаробленої премії:

метод
1/365 — «pro rata temporis»;

метод
1/4; 1/8; 1/12; 1/24—«паушальні» методи;

метод
40 %; 36 %.

При
застосуванні методу «pro
rata
temporis»
розрахунок незаробле­ної премії
виконується за кожним договором
страхування окремо. Не-зароблена
страхова премія за і-м договором
страхування визначається як добуток
страхової премії та частки від ділення
строку дії договору страхування, який ще
не закінчився (у днях) до всього строку
дії дого­вору страхування (у днях) за
такою формулою:

НЗПі
= Пі (nі
— mі)
/
mі,

де
Пі — страхова премія за /-м договором
страхування;

mі
— строк дії i-го
договору страхування;

nі
— число днів, що минули з моменту, коли i-ии
договір страху­вання набрав чинності до
звітної дати.

На
підставі визначеної величини
незаробленої премії за кожним договором
страхування обчислюється сумарна
величина резерву. Пе­ревага цього
методу в тому, що він дозволяє
страховику на будь-яку дату визначати
розмір резерву незароблених премій.

Метод
1/365 є найбільш точним, проте він дуже
трудомісткий. Йо­го використання
потребує чіткої організації роботи
страховика. Необ­хідне своєчасне
відображення: надходження страхової
премії по кож­ному договору страхування;
дати укладення договору страхування;дати,
коли договір страхування набирає
чинності; дати його закінчен­ня; строку
дії договору страхування. У страховиків,
що укладають ве­лику кількість
договорів, опрацювання даних без
використання сучас­них технічних
засобів займає значний час і зусилля.
Для швидкого обліку та опрацювання
даних необхідно застосовувати системи
прог­рамного забезпечення.

Принцип
методу 1/24 полягає ось у чому: за всіма
договорами страхування, що укладаються
протягом місяця терміном на один рік,
припускається, що страхова премія
надходить в середині місяця. Отже, на
кінець місяця заробленою страховою
премією вважається половина страхової
премії певного місяця або 1/24, а розмір
резерву становить відповідно 23/24
страхової премії. Наприкінці наступного
місяця дії договору страхування,
укладеного в попередньому місяці,
вважається, що договір діє половину
попереднього місяця і повний місяць,
напри­кінці якого здійснюється
розрахунок резерву незароблених премій.
Тому страхова премія є заробленою і
дорівнює половині розміру на­лежної
страхової премії попереднього місяця і
належної страхової премії місяця,
наприкінці якого здійснюється
розрахунок резерву. Отже, зароблена
страхова премія становить 3/24 (1/24 + 2/24), а
резерв незароблених премій — 21/24 (24/24 —
3/24) страхової премії.

При
використанні методу 1 /8 з огляду на
організацію роботи страхо­вика
припускають, що договори страхування,
строк дії яких рік, укладе­ні протягом
одного кварталу і набирають чинності у
середині кварталу. Страховики
застосовують іноді простіші, але не такі
точні методи розрахунку незаробленої
премії — метод 40 %; 36 %. Метод цей грун­тується
на тому, що дата укладення договору
страхування не має кон­кретного
значення і вважається, що всі договори
страхування укладені у середині року,
тобто 1 липня. Отже, резерв незароблених
премій на кінець року має відповідати
половині нетто-премії. Водночас для
спрощення розрахунок виконується на
основі не нетто-, а брутто-премії. Проте
береться до уваги, що витрати на ведення
справи стано­влять 20 %; 28 %. Звідси
половина брутто-ставки дорівнює 40 %; 36 %.
Метод 40 %; 36 % придатний тоді, коли
страховик здійснює масові види
страхування на основі уніфікованих
договорів, тобто коли дого­вори
страхування укладені на один строк,
страхові премії надходять рівномірно, а
компанія має надійний страховий
портфель. Резерв ризиків, які ще не
минулії, формується як додаток до
резерву незароблених премій, щоб
компенсувати можливість заниження
тарифу. Резерв катастроф
формується з метою забезпечення
страхових виплат у разі настання
природних катастроф або значних
промислових аварій, у результаті яких
буде завдано збитків численним
страховим об’єктам і коли постає потреба
здійснювати виплати страхового від­шкодування
в сумах, що значно перевищують середні
розміри збитків, які взято до уваги при
розрахунку страхових тарифів. Резерв
катаст­роф формується з урахуванням
можливості великомасштабних аварій, від
яких одночасно постраждає багато
страхових об’єктів, і виявиться брак
страхових резервів, сформованих з
огляду на рівномірне настання випадків.
Резерв катастроф особливо необхідний
при страхуванні ри­зиків стихійних лих,
а також при формуванні страхового
портфеля на території підвищеної
небезпеки. Відрахування до резерву
катастроф мають надходити протягом
тривалого періоду і формуватися страхо­виками
в разі, якщо діючими договорами
страхування передбачена від­повідальність
при настанні такого роду подій.Резерв
коливань збитковості дозволяє
страховикам компенсувати перевищення
своїх витрат, що пов’язані з
відшкодуванням збитків, у випадках, коли
фактична збитковість страхової суми за
видом страху­вання на звітний період
перевищує очікуваний рівень
збитковості, який узято за основу при
розрахунку тарифної ставки за цим видом
страху­вання. У роки успішної
діяльності страховика цей резерв
поповнюєть­ся за рахунок отриманих у
результаті страхової діяльності
надлишків, у збиткові з нього
вилучаються кошти для покриття збитків,
що пов’язані зі здійсненням страхових
операцій.Що ж до резерву збитків, то
фіксуються суми виплат, які
передбачають­ся за страховими
випадками, що настануть до закінчення
фінансового року.Підставою для
формування резерву збитків є
забезпечення можли­вості відшкодувати
збитки в майбутньому періоді за
страховими випадками. У практиці
страхової справи збитки за
застрахованими ризиками сплачуються
страховиком не відразу, а через деякий
час. Так, визна­чення резерву збитку
можна поділити на кілька етапів. Перший
етап — настання страхового випадку:
розмір збитку не визначений, і страхо­вик
не отримав повідомлення про його
настання. На другому етапі — страховик
на підставі заяви страхувальника про
випадок, який настав, у журналі
реєстрації збитків фіксує страхову суму
за даним договором страхування.
Наступний етап — визначення фактичної
суми збитку. І останній етап —
розрахунок зі страхувальником за
збитками, що заявлені. Отже, резерв
збитків поділяється на резерв збитків,
що заявлені, але ще не врегульовані;
резерв збитків, що сталися, але ще не
відомі (IBNR).

Резерв
збитків, що заявлені, але ще не
врегульовані, формується для
забезпечення зобов’язань, які пов’язані
з урегулюванням збитків за страховими
випадками, про настання яких в
обумовленому порядку бу­ло заявлено
страховикові. При цьому резерв є сумою
таких елементів:

•
невизначених збитків, які
розраховуються в розмірі 5 % від сум
надходжень страхових премій;

•
заявлених, але ще не врегульованих
збитків, тобто збитків, за якими ще не
складений розрахунок страхового
відшкодування;

•
урегульованих, але ще не сплачених
збитків, тобто збитків, які заявлені
страхувальником і зафіксовані в
регістрах обліку страхови­ком та за
якими складений розрахунок страхового
відшкодування, але відшкодування ще не
надане.

Величина
резерву збитків, що заявлені, але ще не
врегульовані, ви­значається за кожною
неврегульованою заявою від
страхувальника. Якщо збиток заявлений,
але розмір збитку не встановлений, для
роз­рахунку береться максимально
можлива величина збитку, яка не пере­вищує
страхової суми.

Резерв
збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR),
формується у зв’язку з випадками, які
сталися, але про факт настання яких
страхо­викові не було повідомлено на
звітну дату і зобов’язання за якими бу­дуть
виконані в наступному звітному періоді.

Зауважимо,
що достатнього розміру резерву збитків (на
відміну від резерву премій), на практиці
добитися неможливо. Важко оцінити
майбутні збитки навіть за збитками, що
заявлені, а тим більше за збит­ками, які
сталися, але ще не відомі. Проте є види
страхування, за яки­ми можна точно
оцінити розмір збитків. Наприклад,
страхування май­на, авто-каско. Але
існують і такі види страхування, як
страхування цивільної відповідальності,
відповідальності роботодавця, що їх
зару­біжні страховики називають «страхування
з довгим хвостом». Така на­зва
пояснюється тим, що врегулювання
збитків може тривати довго пі­сля
закінчення договору страхування.
Наслідок нещасного випадку або
захворювання може виявитися через
деякий час. Судовий розгляд може
розтягтися на кілька місяців. Нерідко
бувають обставини, коли страховики
сплачують збитки десятирічної давності.
Найбільш відо­мий приклад — збитки,
яких зазнали англійські та страховики
інших

країн
у зв’язку з захворюваннями, що були
викликані використанням у будівельній
справі шкідливого азбесту, котрий у свій
час вважався ма­теріалом, що не впливає
на здоров’я людини. Зауважимо, що фактич­ний
розмір резерву збитку досягається в
практиці. Для розрахунку роз­міру
резерву збитків, що сталися, але ще не
відомі, існують різно­манітні методи. За
ступенем складності вони варіюються від
вельми складних до найпростіших. Кожний
метод обирається залежно від ви­ду
страхування, кількості показників і
наявності відповідних даних.

Отже,
порядок визначення розміру технічних
резервів, який засто­совують українські
страховики, не достатньо відбиває обсяг
відпові­дальності страховика за
діючими на момент оцінки договорами
стра­хування. Це може призвести до
зниження надійності страхових операцій,
платоспроможності страховика.