ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
§ 2. Нормування праці
.
§ 2. Нормування праці
Нормування праці — поняття широке і
об’ємне. Воно є одним з механізмів управління виробництвом, методом виявлення
резервів зростання продуктивності праці, регулятором міри праці робітників і
службовців. І яка б з цих сторін не підкреслювалась, сутність нормування праці
проявляється у розробленні та встановленні особливих видів норм, які узагальнено
прийнято називати нормами витрат праці, або нормами праці.
До норм праці відносяться норми
виробітку, норми часу, норми обслуговування і нормативи чисельності робітників
та службовців. Вони встановлюються відповідно до досягнутого рівня техніки,
технології, організації виробництва і праці.
Норма виробітку відображає
інтенсивність праці. Норма часу відображає тривалість часу, протягом якого
виконувалась праця. Ці норми встановлюються методом нормування, виходячи з
найбільш раціонального технологічного виконання даної роботи і організації
праці на певному робочому місці, за умови найбільш ефективного використання
засобів виробництва і робочого часу, вважаються технічно обґрунтованими.
До технічно обґрунтованих норм
виробітку і норм часу відносяться єдині і типові норми; місцеві норми,
обчислені на підставі чинних міжгалузевих, галузевих або місцевих нормативів,
встановлених методами технічного нормування праці. За відсутності відповідних
нормативів технічно обґрунтовані норми можуть бути обчислені на підставі даних
про технічну продуктивність обладнання, вивчення витрат робочого часу при
виконанні певних робіт.
Норми праці встановлюються на
невизначений строк і діють до моменту їх перегляду в зв’язку із зміною умов, на
які вони розраховані. Тому в міру проведення атестації і раціоналізації робочих
місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних
заходів, що забезпечили зростання продуктивності праці, вони підлягають
перегляду. У той же час досягнення високого рівня виробітку продукції окремими
працівниками чи бригадою із застосуванням з власної ініціативи нових прийомів
праці і передового досвіду, удосконалення своїми силами робочих місць не може
бути підставою для заміни норм.
Уведення, заміна та перегляд норм
праці здійснюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з
профспілковим комітетом. Вони повинні роз’яснити працівникам причини перегляду
норм праці, а також умови, за наявності яких мають застосовуватися нові норми.
Про введення нових і заміщення
діючих норм праці власник або уповноважений ним орган повідомляє працівників не
пізніше ніж за один місяць до введення.
Поряд з нормами, що встановлені на
стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, можуть застосовуватися
тимчасові та одноразові норми.^Тимчасові норми встановлюються на період
освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверджених нормативних матеріалів
для нормування праці. Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, що
носять одиничний характер. Це можуть бути позапланові, аварійні та інші роботи.
Стаття 88 КЗпП визначає умови праці,
що мають враховуватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм
обслуговування. Ці умови повинні бути нормальними, якими вони є при справному
стані машин, верстатів і пристроїв; при належній якості матеріалів та
інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасному поданні; при
своєчасному постачанні виробництва електроенергією, газом та іншим джерелом
енергоживлення; при своєчасному забезпеченні технічною документацією; при
здорових і безпечних умовах праці, коли дотримуються правил і норм техніки
безпеки.
Перегляд норм виробітку, норм часу і
норм обслуговування при незмінній тарифній ставці автоматично знижує розцінки
на одиницю продукції або роботи Незважаючи на це, норми часу необхідно періодично
зменшувати, а виробітку — відповідно підвищувати. Будь-яка, навіть
найдосконаліша і найобгрунтованіша у свій час норма рано чи пізно застаріває,
відстає від рівня техніки, втрачає свою мобілізуючу роль і стимулюючий вплив на
зростання продуктивності праці.
Зростання заробітків за рахунок
легкого перевиконання застарілих, занижених норм не можна вважати закономірним.
Продуктивність праці зростає не тільки за рахунок зусиль, майстерності самих
робітників, а й за рахунок державних вкладень підприємств у підвищення
технічної оснащеності, енергоозброєність праці робітників, підвищення їх
кваліфікації. Відповідно економічний виграш від зростання продуктивності праці
повинен ділитися між працюючим і підприємством.
Нормативні завдання можуть
встановлюватись також працівникам з почасовою системою оплати праці.
.
