ДОДАТОК :: vuzlib.su

ДОДАТОК :: vuzlib.su

16
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


ДОДАТОК

.

ДОДАТОК

Проект Кодексу про загальні
адміністративні процедури від 25 січня 2001 року не передбачає поширення його
чинності на такі правовідносини, як провадження у справах про адміністративні
правопорушення, антимонопольне провадження, дисциплінарне провадження,
провадження по справах про нотаріат та адвокатуру. Через це доцільно знання про
ці провадження розглядати як особливу частину вчення про адміністративний
процес.

Мотиви відокремлення провадження у
справах про адміністративні правопорушення очевидні. По-перше, інститут
адміністративної відповідальності посідає особливе місце в адміністративному
праві. Такий стан законодавства традиційно зумовлює відокремлене дослідження
процедур управлінської діяльності та провадження у справах про адміністративні
правопорушення. По-друге, процесуальна частина інституту адміністративної
відповідальності має складений характер. Вона складається з двох проваджень:
провадження по накладенню адміністративного стягнення та провадження по
розгляду скарг на постанови про накладення адміністративного стягнення.

Процесуальна частина інституту
адміністративної відповідальності підкоряється загальним закономірностям
порядку розгляду індивідуальних юридичних справ в органах управління. Тому ця
частина є хоч і відокремленим, але все ж складовим елементом адміністративного
процесу.

Тому саме ці провадження можна
охарактеризувати в якості прикладу застосування вищенаведеної моделі
адміністративного процесу. Тому справедлива думка авторів, які
адміністративно-процесуальні норми інституту адміністративної відповідальності
пропонують внести до окремого розділу кодексу про адміністративні процедури’.

Менш очевидні мотиви пропозиції
авторів проекту Кодексу про загальні адміністративні процедури розглядати
провадження у справах по захисту економічної конкуренції (позитивні,
юрисдикційні), дисциплінарне провадження та провадження у справах про статус
адвокатів та нотаріусів відокремлено від решти адміністративних процедур. Щодо
першого із видів проваджень Кабінет Міністрів України дав пряму вказівку
розглядати його як адміністративне: надання дозволів на узгоджені дії є за
своїм змістом адміністративним провадженням з надання управлінських послуг.

Провадження у справах про
адміністративні правопорушення

Існує два провадження, що
складаються при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Перше
провадження складається з приводу протоколу про адміністративне правопорушення.
А друге — з приводу скарги на постанову про накладення адміністративного
стягнення. Оскільки ці два провадження складають єдиний процесуальний масив, то
і загальні питання розгляду даної категорії справ (суб’єкти, заходи процесуального
забезпечення, закриття провадження, процесуальний контроль) варто розглядати
поєднано.

Загальні питання проваджень

Суб’єкти. З однієї сторони
процесуальні дії вчинюються державними, громадськими органами та органами
місцевого самоврядування, які уповноважені вживати заходів по виявленню,
попередженню адміністративних проступків, застосуванню і виконанню стягнень
(лідируючі суб’єкти та проводи). З іншої сторони діють суб’єкти, які або
захищають свої інтереси (зацікавлені особи), або залучаються до проведення
окремих процесуальних дій (залучені особи).

До лідируючих суб’єктів, проводу
відносять органи і посадові особи, що наділені правом приймати владні акти,
визначати рух і долю справи. Тобто вони вправі здійснювати в процесуальній
формі дії, що тягнуть виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правових
матеріальних чи процесуальних відносин.

До зацікавлених осіб належить
відносини правопорушника, потерпілого, їх законних представників, захисника.

До осіб, що сприяють провадженню
відносять: свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, понятих.

Лідируючі суб’єкти, провід.
Підвідомчість правових вимог (спорів) проводу. Вона визначається переважно
підзаконними нормативними актами. Можна виділити такі види підвідомчості.
Функціональна (характеризує систему органів, для яких притягнення до
адміністративної відповідальності, є способом їх регулятивного впливу на
громадян та юридичних осіб) та об’єктна (характеризує систему органів, які
здійснюють притягнення до відповідальності поряд із іншими засобами
комплексного регулювання об’єктів певної галузі). До прикладу, справи з
порушень санітарного законодавства, що вчинені в межах відповідних
адміністративних територій (за винятком підпорядкованих територій, об’єктів,
частин та підрозділів Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх
справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону
України, Служби безпеки України, об’єктів, що мають особливий режим роботи, та
об’єктів транспорту), розглядаються головним державним санітарним лікарем
адміністративної території (його заступниками) або іншою посадовою особою, яка
наділена такими повноваженнями за переліком, затвердженим керівником
відповідної державної санітарно-епідеміологічної служби.

Справи з порушень санітарного
законодавства, що вчинені в межах підпорядкованих територій, об’єктів, частин і
підрозділів Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ
України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України,
Служби безпеки України, об’єктів, що мають особливий режим роботи, та об’єктів
транспорту, розглядаються головними державними санітарними лікарями відповідних
міністерств і відомств, їх заступниками, а також іншими посадовими особами, які
наділені такими повноваженнями за переліками, затвердженими керівниками
відповідних державних санітарно-епідеміологічних служб.

При цьому юрисдикція функціонального
органу має перевагу над юрисдикцією галузевого (об’єктного). Так, головний
державний санітарний лікар України та його заступники мають право складати протоколи
та розглядати справи незалежно від місця вчинення порушення санітарного
законодавства та підлеглості об’єктів. Хоча за надзвичайних обставин це правило
має виняток. Протоколи, складені головним державним санітарним лікарем
адміністративної території, його заступниками, іншими посадовими особами
(лікарями) державної санітарно-епідеміологічної служби відповідної
адміністративної території, у випадках погіршення санітарної або епідемічної
ситуації в місцях дислокації об’єктів Міністерства оборони України,
Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони
державного кордону України, Служби безпеки України, та об’єктів, що мають
особливий режим роботи, а також на водних басейнах і залізницях, про порушення
санітарного законодавства або невиконання постанов, розпоряджень, приписів,
висновків посадових осіб держсанепідслужби, що вчинені в зазначених місцях
дислокації, передаються на розгляд уповноважених посадових осіб державних
санітарно-епідеміологічних служб відповідних міністерств і відомств.

Протоколи, складені посадовими
особами вищестоящих органів, на їх розсуд можуть бути передані на розгляд до
нижчестоящих посадових осіб.

Вищестояща посадова особа може за
своєю ініціативою взяти у провадження від нижчестоящого посадовця справу для
розгляду, виходячи з її громадського значення, розміру заподіяного збитку та
інших обставин і виносити по ній постанову.

Потрібно виділити згідно зі статтею
41 Конституції виняткову підвідомчість. Мова йде про накладення стягнень у
вигляді конфіскації предметів, грошей. Дане стягнення може застосуватись
виключно у судовому порядку. Проте законодавство допускає винятки з цього
правила. Конфіскація горілчаних і тютюнових виробів здійснюється не судом, а
начальником державної податкової адміністрації області або його заступником.
Справа в тому, що ці товари не є приватною власністю. А тому на них не
поширюється стаття 41 Конституції.

Підвідомчість лідируючого суб’єкта
розкривається через поняття посадової підвідомчості вчинення окремих
процесуальних дій. її характерною ознакою є належність спеціальному колу
суб’єктів права. До прикладу, складати протоколи про адміністративні
правопорушення мають право тільки ті посадові особи територіальних і
транспортних органів та підрозділів внутрішніх справ, які мають спеціальні
звання. Належність права вчинення процесуальних дій певним посадовим особам
залежить від структури відомства. До прикладу, розслідування порушень митних
правил і підготовка матеріалів справи до розгляду провадиться:

— оперативно-інспекторським складом
— службовими особами митних органів, які здійснюють згідно зі структурою,
штатним розкладом функції митного оформлення та пропуску через митний кордон
України предметів, товарів, транспортних засобів, валюти та цінностей;

— службовими особами митних органів,
спеціально уповноваженими для проведення митних розслідувань у справах про
порушення митних правил — якщо у складі митниці існують підрозділи служби
митних розслідувань, інспектор з розслідувань або інспектор-дізнавач, які
приймають до свого провадження, як правило, найбільш складні справи, в тому
числі справи у відношенні підприємств;

—  службовими   особами
Державного   митного   комітету України, уповноваженими в установленому
порядку.

Держава делегує повноваження
лідируючих суб’єктів представникам громадськості. До них належать: позаштатні
працівники міліції, громадські інспектори охорони довкілля, громадські лісові
інспектори, громадські інспектори рибоохорони, громадські мисливські
інспектори, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і
державного кордону , позаштатні інспектори Головної державної інспекції України
з безпеки судноплавства, громадські інспектори з використання та охорони
земель. Ці представники громадськості мають право:

— доставляти в міліцію, в підрозділи
Прикордонних військ України, інші органи держави, штаб громадського формування
з охорони громадського порядку або громадський пункт охорони порядку,
приміщення виконавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили
адміністративне правопорушення, з метою його припинення, якщо вичерпано Інші
заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про
адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місті
вчинення правопорушення, якщо складання протоколу обов’язкове;

—  у разі підозри у вчиненні
адміністративних правопорушень і злочинів перевіряти у громадян документи, що
посвідчують їх особу;

— спільно з лідируючим суб’єктом
затримувати і доставляти до органу внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних
військ України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку
або громадського пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору
законним вимогам члена громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону і не виконують вимог щодо припинення адміністративного
правопорушення;

—  складати протоколи про
адміністративні правопорушення;

—  входити до клубів, кінотеатрів,
стадіонів, інших громадських місць і приміщень за згодою власника чи
уповноваженого ним органу для переслідування правопорушника, який
переховується, або припинення адміністративних правопорушень чи злочинів;

—  у разі участі спільно з
лідируючим суб’єктом у пошуку порушників кордону за згодою громадян або
власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу та в
присутності їх представників входити у будь-який час доби до житлових
приміщень, на територію і в приміщення підприємств, установ, організацій та
оглядати транспортні засоби, судна;

—  у невідкладних випадках
використовувати транспортні засоби, що належать підприємствам, установам,
організаціям або громадянам (за їх згодою), крім транспортних засобів
дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав,
міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення, для доставлення
до лікувальних закладів осіб, що перебувають у безпорадному стані, а також
осіб, які потерпіли від нещасних випадків або правопорушень і потребують
термінової медичної допомоги;

—  у разі порушення водіями Правил
дорожнього руху, створення реальної загрози життю або здоров’ю громадян вживати
заходів до припинення цього правопорушення, здійснювати перевірку документів у
водіїв на право користування та керування транспортними засобами, суднами а
також не допускати осіб, які не мають документів або перебувають у стані
сп’яніння, до подальшого керування транспортними засобами, суднами;

— застосовувати в установленому
порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та
самооборони.

Учасники провадження

Правопорушник. Статтею 268 КпАП
передбачено, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності,
вправі: знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; користуватися
при розгляді справи юридичною допомогою адвоката; виступати рідною мовою і
користуватися послугами перекладача, якщо вона не володіє мовою, якою ведеться
провадження; оскаржити постанову в справі.

Участь у справі особи, що
притягується до відповідальності, визнається обов’язковою при розгляді ряду
правопорушень.

Законодавством передбачена
можливість розгляду справи під час відсутності особи, притягуваної до
адміністративної відповідальності. Це допускається, якщо маються достовірні
дані про своєчасне повідомлення особи про місце і час розгляду справи і якщо
від нього не надійшло клопотання про відкладення справи (ч. 1 ст. 268 КпАП).
Такою інформацією служить повістка про виклик особи чи телефонограма
(телеграма, радіограма) з обов’язковою поміткою, що притягуваному відомо про
те, коли і де буде розглядатися справа.

Дієвим засобом захисту інтересів особи,
притягуваної до відповідальності, треба вважати його право на ознайомлення з
матеріалами справи. Тому в повістці потрібно зазначати конкретний час і місце
можливого ознайомлення з матеріалами справи.

На жаль, право заявляти клопотання в
достатній мірі, на думку М.М.Тищенка, не одержало належного розвитку. Він
пропонує наряду з правом на заявлення клопотання про відкладення розгляду
справи визнати право на заявлення клопотання про додаткову перевірку, про
проведення експертизи, залучення до справи нових матеріалів, виклик нових
свідків.

Потерпілий. Потерпілим визнається
фізична особа, якій в результаті адміністративного правопорушення заподіяна
моральна, фізична чи майнова шкода, та юридична особа, якій проступком
заподіяні матеріальні збитки.

Потерпілим належить визнавати
громадянина і в тому випадку, якщо його дії безпосередньо виявилися причиною
адміністративного правопорушення, у результаті якого йому заподіяна шкода.
Залучення його до розгляду справи як свідка ущемляє його інтереси та може
призвести до серйозних помилок у доказуванні.

У відповідності зі ст. 269 КпАП
потерпілий вправі знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання,
оскаржити постанову в справі про адміністративне правопорушення. Його
процесуальна роль у справі носить обвинувальний характер. Потерпілий бере
участь у провадженні з метою захисту своїх інтересів і тому прагне довести, що
правопорушення справді мало місце і його інтереси порушені, а також і те, що
неправомірною поведінкою йому заподіяна певна шкода.

Потерпілий у провадженні несе і
певні обов’язки. Оскільки потерпілий може бути опитаний як свідок (ст. 268
КпАП), то в цьому плані його процесуальний статус дуже близький до
процесуального положення свідка. Обов’язок потерпілого полягає в явці по
виклику органу (посадової особи) у зазначений час і дачі правдивих пояснень.

На думку Тищенка М.М., істотнім
звуженням можливостей потерпілого по реалізації своїх процесуальних інтересів с
відсутність у нього права давати пояснення. Особливо чітко ця прогалина
проявляється, коли порушник у своїх поясненнях посилається на неправомірні дії
потерпілого. Потерпілий же не має можливості відреагувати на подібні
твердження, не здатен викласти пояснення в обґрунтування своєї правової
позиції.

Законні представники. Інтереси осіб,
які притягуються до адміністративної відповідальності, і через свої фізичні та
психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про
адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні
представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).

Законні представники вправі:
знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи,
інтереси якого вони представляють, приносити скарги на рішення органу
(посадової особи), що розглядає справу (ст. 270 КпАП).

При цьому права законних представників
вужчі від прав особи, що притягується до відповідальності. На думку М.М.Тищенка
доцільно розширити зміст ст. 270 КпАП, внісши в неї право законних
представників давати пояснення, представляти докази, користуватися при розгляді
справи юридичною допомогою адвоката, виступати рідною мовою і користуватися
послугами перекладача у випадку незнання мови, якою ведеться провадження.

Законодавством не врегульована форма
допуску особи до справи в якості представника. Пропонують рішення про визнання
особи в якості представника відображати в протоколі засідання колегіального
органу в справі про адміністративне правопорушення. Що ж стосується справ про
адміністративні правопорушення, розглянутих одноосібне, то факт і підстава
участі в розгляді справи законних представників вважають можливим зафіксувати в
постанові в справі.

Юридичних осіб представляють їх
законні представники, які діють в межах повноважень, наданих їм законом,
статутом або положення.

Представниками підприємств є:

— керівник та інші уповноважені
працівники підприємств -у справах цих підприємств;

—  уповноважені організації, яким
законом, статутом або положенням надано право захищати інтереси інших осіб;

—  інші особи, діючі за дорученням
осіб, які притягуються до відповідальності.

Представлення інтересів іноземних
юридичних осіб, акредитованих в Україні, здійснюється представниками
переліченими вище, за умови, що нотаріальне посвідчення документа, яке
підтверджує їх повноваження, виконане в країні реєстрації цих юридичних осіб і
доручення легалізоване в посольстві України в даній країні, а за відсутністю
дипломатичних зносин — в Консульському Управлінні МЗС України.

Повноваження представника
підприємства підтверджується нотаріально засвідченим дорученням. Керівники цих
осіб надають документи, що засвідчують їх службові повноваження. Від імені
підприємства доручення видає керівник.

Законні представники зобов’язані за
вимогою органу (службової особи), в чиєму провадженні знаходиться справа про
порушення, надати документи, що засвідчують їх статус законних представників .

Захисник. Адвокат, інший фахівець у
галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто
чи за дорученням юридичної особи, допускається до провадження тільки на стадії
вирішення справи про накладення адміністративного стягнення.

Процесуальний статус адвоката
подібний до процесуального статусу законних представників особи, яка
притягується до відповідальності, і потерпілого (ст.270 КпАП). А крім
процесуальних можливостей представника, адвокат для виконання своєї
процесуальної функції використовує статтю 6 ЗУ «Про адвокатуру»
(право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази по
справах про адміністративні правопорушення).

Адвокат може брати участь у справі
за запрошенням як особи, що притягується до відповідальності, так і
потерпілого, а також їхніх законних представників.

Його не можна опитати як свідка про
обставини справи, які стали йому відомі в зв’язку з наданням юридичної
допомоги.

Свідок. Цінність показань свідків
зумовлена тою обставиною, що вони можуть містити дані про факти предмета
доказування, доказові факти, факти процесуального характеру.

Як свідок у справі про
адміністративне правопорушення може бути викликана будь-яка особа, про яку є
дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній
справі (ст. 272 КпАП).

Свідками у справі про
адміністративне правопорушення не можуть виступати захисники особи,
притягуваної до адміністративної відповідальності, адвокати, представники
громадських організацій про обставини, що стали відомі у зв’язку з виконанням
ними відповідних процесуальних обов’язків; особи, що у силу своїх фізичних чи
психічних вад не здатні правильно сприймати обставини, які мають значення для
справи, і давати про них показання; члени родини і близькі родичі особи,
притягуваної до відповідальності, у випадку їхнього небажання свідчити у
відношенні цієї особи.

Процесуальні права й обов’язки
свідка. Свідок, користуючись свідоцьким імунітетом, може відмовитися від дачі
показань у силу родинних відносин чи у деяких випадках службових обов’язків.
Крім цього, він має право на роз’яснення йому його процесуальних прав і
обов’язків.

Відкритим залишається питання про
право свідка на заяву клопотання про його допит за місцем проживання чи
перебування через хворобу, інвалідність, старечу неміч.

Обов’язок свідка полягає у прибутті
в зазначений час, у дачі правдивих пояснень, повідомленні всього відомого йому
в справі і відповіді на поставлені питання.

При цьому очевидно, що виконання
зазначених процесуальних обов’язків багато в чому залежить від чіткого
законодавчого закріплення відповідальності свідків.

Відповідальність свідків за
невиконання своїх процесуальних обов’язків. Свідок може, щиро прагнучи
допомогти встановленню істини в справі, усе-таки повідомити недостовірні дані в
силу сумлінної омани. КпАП оминає своїм регулюванням такі випадки, так само, як
питання повідомлення свідком помилкових даних, неявка по виклику, примусовий
привід свідка для дачі свідчень, відібрання у свідків письмових пояснень при
складенні протоколу про адміністративне порушення.

За загальним правилом
адміністративно-деліктне законодавство не передбачає порядку виклику свідка та
його опитування. Проте у провадженні митних справ свідка викликають
запрошенням, в якому встановлюється, куди і до кого він має з’явитися, а також
день і час. Запрошення вручається свідку під розписку, а у разі його тимчасової
відсутності — дорослим членам сім’ї, адміністрації за місцем роботи, житловим
органам за місцем проживання.

А при провадженні цих справ іншими
лідируючими суб’єктами (до прикладу, органами внутрішніх справ) при підготовці
справи до вирішення застосовують порядок виклику і допиту свідка, передбачений
кримінально-процесуальним законодавством.

Експерт. Це особа, що володіє
спеціальними знаннями: науковими, технічними, а також іншими не
загальновідомими знаннями, необхідними для заняття якими-небудь іншими видами
діяльності. Експертом може бути як працівник експертної установи, так і інша
особа (спеціаліст), яка залучається до виконання ролі експерта в разовому
порядку. Він призначається лідируючим суб’єктом, проводом, у провадженні яких
перебуває справа про порушення.

Експерт зобов’язаний з’явитися за
викликом органа (посадової особи) і дати об’єктивний висновок по поставленим
перед ним питанням. Для цього він має конкретні права: може знайомитися з
матеріалами справи, що відносяться до предмета експертизи; заявляти клопотання
про представлення йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з
дозволу органа (посадової особи), у провадженні якого знаходиться справа про
адміністративне правопорушення, задавати питання особі, притягуваній до
відповідальності, потерпілим, свідкам, якщо ці питання належать до предмета
експертизи, а також бути присутнім при розгляді справи.

Неврегульованими залишаються
відносини з приводу відповідальності експерта за свідомо помилковий висновок і
з приводу обставин, що виключають його участь.

Обов’язками перекладача є прибуття
на виклик лідируючого суб’єкта (проводу) і здійснення повного і точного
перекладу. Залучення перекладача можливе на всіх стадіях провадження. Особами,
які не володіють мовою, якою ведеться провадження у справі, визнаються особи,
які не розуміють або погано розуміють розмовну мову, не можуть вільно
розмовляти або читати даною мовою, мають труднощі в розумінні тих чи інших
термінів.

Спеціаліст. Основні функції
спеціаліста полягають у дачі порад лідируючому суб’єкту, проводу та підготовці
для них рекомендацій науково-технічного характеру.

У провадженні у справах про
адміністративні правопорушення, до прикладу, варто виділити такі випадки
залучення спеціаліста: лікаря при особистому огляді та огляді стану сп’яніння,
товарознавця при проведенні митного обстеження педагога при опитуванні
неповнолітнього свідка, відповідного спеціаліста при вилученні паспортних
документів.

До несумлінного фахівця можливе
застосування заходів адміністративної відповідальності.

Поняті залучаються до участі у
справі при провадженні таких процесуальних дій, як особистий огляд, огляд
речей, пред’явлення предметів і документів для впізнання.

Понятих має бути не менше двох. Ними
можуть виступати будь-які незацікавлені в справі особи. Неприпустиме запрошення
понятим особи, яка притягується до адміністративної відповідальності адвоката,
свідка, експерта або перекладача.

Понятими в справі про
адміністративне порушення не можуть бути працівники тих органів, у провадженні
яких може потім знаходитися справа.

Поняті зобов’язані засвідчити факт,
зміст і результат дій, що були проведені в їх присутності. Вони мають право з
приводу проведених дій робити зауваження, які підлягають занесенню в протокол.

Закриття провадження має місце за
таких підстав: 1) відкликання або анулювання скарги у будь-який час до
прийняття рішення за скаргою. Відкликання проводиться за письмовою заявою
скаржника. 2) наявність обставин, викладених у статті 247 КпАП України (при
виданні акту амністії, скасуванні акту, який встановлював адміністративну
відповідальність, смерті правопорушника). Для недопущення одночасного
провадження кримінальної та адміністративної справи по одному і тому ж
правопорушенню у висновку, що додається до скарги на постанову про накладення
стягнення, вказується наявність чи відсутність постанови про порушення
кримінальної справи. Недоліком адміністративно-процесуального законодавства є
відсутність вказівки на форму процесуального документа про направлення
матеріалів справи до органів прокуратури або органів внутрішніх справ при
виявленні ознак злочину у діянні за матеріалами адміністративної справи. Тобто
не зрозуміло, що відбувається з провадженням по справі. Закриття провадження
-не найкраще рішення в даній ситуації. Адже не виключена ситуація, коли сама
прокуратура чи орган внутрішніх справ поверне матеріали справи з відмовою
порушити кримінальну справу. В даному випадку найоптимальнішим рішенням було б
зупинити провадження, хоча КпАП України такого процесуального акту не
передбачає.

Причому провадження підлягає
закриттю на будь-якій стадії. До прикладу, на стадії виконання постанови про
накладення стягнення провід припиняє виконання постанови, про що робить запис у
цій постанові з посиланням на відповідний документ (указуються назва, реквізити
документа та орган, що його видав).

Провадження підлягає закриттю, якщо
буде доведено відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Однак,
для цього має бути достатньо доказів. Якщо матеріали щодо адміністративного
правопорушення не містять достатніх доказів, які б підтверджували вчинення
порушення, або адміністративні матеріали складено з порушенням вимог
законодавства чи нормативних документів, службова особа, яка розглядає справу,
доручає провести додаткову перевірку або направляє матеріали для перевірки за
місцем складання протоколу. В одній із попередніх тем ми наголошували, що факт
недоведеності обставин (складу правопорушення в даному випадку) має бути
підставою для прийняття рішення по суті справи — рішення про відмову у
накладенні стягнення. Такий підхід враховуватиме презумпцію невинуватості, при
якій усі сумніви у винуватості порушника трактуються на його користь. Це
приведе до відмови від наполегливого пошуку нових доказів події правопорушення
та вини особи.

Докази, що зазвичай залучаються до
провадження у справах про адміністративні правопорушення

1)  Протоколи про адміністративні
порушення та протоколи процесуальних дій, складені та оформлені в порядку,
передбаченому нормативними актами України. Крім цього, у митному провадженні
можуть співпрацювати митні органи України та держав, із якими є відповідні
договори. Митні служби можуть використовувати як докази отримані у відповідності
з такими угодами відомості та документи у своїх протоколах, повідомленнях
свідків при проведенні розслідувань і судових розглядів у зв’язку із митним
порушенням.

2) Речові докази. Предмети, які були
знаряддям вчинення правопорушення, зберегли на собі сліди правопорушень, або
були об’єктом незаконних дій правопорушника, а також предмети, які були
отримані незаконним шляхом, та всі інші предмети можуть бути засобами для
встановлення фактичних обставин справи, виявлення винних або для спростування
обвинувачення пом’якшення вини обвинуваченого. Ними є, до прикладу,
фотографічні негативи та знімки, кіноплівки, діапозитиви, фонограми,
відеокасети, плани, схеми, зліпки та відбитки, які були зроблені під час
проведення огляду (обстеження), а також пломби та печатки (зняті з об’єктів, що
підлягали обстеженню), фото- або відеозображення транспортного засобу.

3) Документи як засоби доказування,
фіксують або засвідчують обставини, які мають значення для справи.

4) Експертизи призначаються у
випадках, коли для правильного вирішення питань необхідні спеціальні значення в
науці, техніці, мистецтві, в якій-небудь сфері діяльності, отримання суджень і
висновків, що спираються на строго вивірені, справжні наукові дані, зроблені на
підставі конкретних наукових методик. Експертиза проводиться експертами
відповідних установ або іншими спеціалістами, призначеними особою, яка здійснює
провадження. Питання, що ставлять експерту, та його висновки не можуть виходити
за межі спеціальних знань експерта. При цьому лідируючий суб’єкт зобов’язаний
на вимогу експерта ознайомити його з матеріалами справи, що мають відношення до
предмета експертизи, розглянути його клопотання про надання додаткових
матеріалів, необхідних для подання висновку, а також постановки особі, яка
притягується до відповідальності, свідку питань, які відносяться до предмету
експертизи; надати можливість бути присутнім під час розгляду справи.

Лідируючий суб’єкт при призначенні
експертизи визначає конкретні підстави й умови проведення, предмет експертизи,
об’єкти, експерта чи заклад, де буде проводитися дослідження, місце і час
проведення експертизи.

Про призначення експертизи
виноситься постанова. Постанова повинна містити, крім загальних відомостей
(час, місце складення, ким складено), фактичні дані, що вказують на підстави
проведення і визначальні реальні умови проведення конкретної експертизи. При
цьому викладаються обставини справи, в зв’язку з якими виникла необхідність у
використанні спеціальних знань, вказують назву експертної установи або
прізвище, ім’я та по батькові експерта, якому доручено проведення експертизи;
встановлюється предмет експертизи, тобто формулюються питання, що підлягають
вирішенню і перераховуються об’єкти експертизи — матеріали справи, надані в
розпорядження експерта (речові докази, зразки для порівняння та інші матеріали
справи. що містять інформацію, яка має відношення до предмета експертизи і
необхідну для надання висновку).

У постанові має бути чітко
сформульоване завдання і в зв’язку з цим індивідуалізовані надані експерту
речові докази. позначені безпосередні об’єкти дослідження (наприклад, точно
вказані підписи, відбитки печатки, що підлягають дослідженню, а також
порівняльні та допоміжні матеріали). Бажано вказати вид упаковки з описом
упакованих предметів і порівняльних матеріалів.

У разі необхідності лідируючий
суб’єкт має право призначити повторну або додаткову експертизу. Призначення
такої експертизи має бути детально мотивоване, повідомлені ті положення із
висновку експерта, який проводив первинну експертизу, що викликали сумнів, а також
обставини справи, на підставі яких поставлена під сумнів достовірність,
висновків експерта’.

В ході провадження можуть
призначатись експертні дослідження різних видів. 1. По закінченні митного
обстеження запаковані пломби та печатки передають на експертне криміналістичне
дослідження на предмет з’ясування, чи розпечатувалися вони, чи ні, з метою
встановлення можливості довкладень або вилучення переміщуваних предметів і
документів на шляху слідування. 2. Товарознавча експертиза. В разі необхідності
лідируючий суб’єкт призначає та доручає провести експертизу з метою з’ясування
найменування вантажу, складу елементів, що входять в конкретне найменування,
способу виготовлення, умов виготовлення, відповідність конкретного найменування
відповідному ГОСТу, з’ясування вартості предметів, оцінки художньої,
історичної, науково-технічної або іншої культурної цінності предметів, а також
інших питань .

Фіксація фактів і формування джерел
доказування має проводитися за участю усіх зацікавлених осіб. Це правило
належить запроваджувати, перш за все, до тих процесуальних дій, які проводяться
самоініціативно зацікавленими особами. Елементи такого підходу сьогодні вже
присутні. При проведенні товарознавчого дослідження на підставі заяв громадян
або листів організацій, закладів, підприємств і т.ін., присутність на огляді
зацікавлених осіб може бути здійснена за ініціативою замовників після
узгодження з виконавцем дослідження дати, місця та часу огляду. Виклик
зацікавлених осіб на огляд із зазначенням дати, місця та часу огляду транспортного
засобу здійснюється замовником шляхом вручення тексту на бланку виклику під
розписку особи, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення
адресату.

В разі відсутності в установлений
час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі. На
це повинен указати виконавець дослідження при складанні акта про експертизу
(дослідження спеціаліста).

Відшкодування витрат. За свідками,
потерпілими, законними представниками потерпілих, понятими, а також експертами,
спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час,
затрачений ними у зв’язку з явкою та викликом до органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають
справи про адміністративні правопорушення.

Особам, які не є працівниками
підприємств, установ чи організацій, виплачується винагорода за відрив від
звичайних занять. Крім того, цим особам, якщо виконання їх процесуальних
функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного
проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і
назад, витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення, добові. Перекладачам,
а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку
службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода.

Заходи процесуального забезпечення.
Ці заходи вживаються для припинення правопорушення та/або для забезпечення
оформлення документів про правопорушення. З змістом примусу розрізняють а)
заходи обмеження особистих немайнових прав (доставлення, затримання, привід);
б) заходи обмеження майнових прав (затримання транспортних засобів, вилучення
номерних знаків, усунення від управління транспортним засобом, вилучення
документів і предметів).

1) Дозволяється вилучати номерні
знаки транспортного засобу або затримувати цей транспортний засіб з допомогою
блокувальних пристроїв, а також виставлення тимчасової огорожі на термін до
оформлення порушення у відповідності з чинним законодавством. Про згадані дії
на лобовому склі під утримувачем склоочисника залишається Повідомлення, де
обов’язково зазначається місце знаходження інспектора (підрозділу
Державтоінспекції), який оперативно може оформити вчинене правопорушення і
повернути номерні знаки чи розблокувати транспортний засіб. У разі, якщо
залишений на порушення вимог правил зупинки і стоянки транспортний засіб
реально загрожує безпеці руху, внаслідок чого виникає аварійна обстановка,
дозволяється затримувати цей транспортний засіб з допомогою евакуаційних пристроїв
та в установленому порядку доставляти для зберігання на спеціальну стоянку.

У всіх випадках вилучення номерних
знаків складається акт технічного огляду транспортного засобу.

2) Доставлення. Доставлення
адміністративного правопорушника може здійснюватись із застосуванням психічного
чи фізичного впливу. Психічний вплив може проявитись в усній вимозі припинити
правопорушення і слідувати до приміщення міліції, воєнізованої охорони чи
іншого органу; в попередженні про застосування фізичного примусу. Фізичний
примус проявляється у припровадженні правопорушника захопленням одягу чи руки,
примусове переведення його транспортним засобом, зв’язування.

Якщо водій під час зупинки
транспортного засобу працівником міліції відмовляється пред’явити для перевірки
відповідні реєстраційні документи та документи водія, перешкоджає вилученню цих
документів чи номерних знаків, працівник міліції має право застосувати заходи
фізичного впливу й вогнепальну зброю для доставлення правопорушника до
підрозділу внутрішніх справ.

Існують обмеження, щодо застосування
цих заходів. Однією із причин є вимога принципу охорони інтересів особи у
юридичному процесі. Тому, до прикладу, забороняється вилучати номерні знаки
транспортного засобу інших регіонів, коли повернення вилучених номерних знаків
буде ускладнено.

3) Адміністративне затримання. На
відміну від доставляння адміністративне затримання характеризується більш
детальною процесуальною регламентацією. Критерії розмежування затримання та
доставлення наступні: 1) доставлення це примусовий супровід особи до службового
приміщення, а затримання — примусове короткострокове обмеження свободи дій і
пересування порушника, який утримується у спеціальному приміщенні; б) час
необхідний для доставлення порушника не визначений конкретно. Строк знаходження
в службовому приміщенні доставленого не повинен перевищувати однієї години; в)
доставлення вправі здійснювати ширше коло осіб, а ніж затримання; г)
доставляються не тільки особи, що скоїли адмінправопорушення, але й особи,
підозрювані у скоєнні злочину; д) затримання оформляється процесуальне шляхом
складення спеціального протоколу.

Протокол про адміністративне
затримання підписується посадовою особою, що його склала, а також затриманим,
причому у випадку відмови останнього підписати такий протокол у ньому робиться
про цьому відповідний запис.

Регламентація процесуального статусу
громадянина при здійсненні щодо нього адміністративного затримання обмежується
можливістю заявити прохання про повідомлення про місце його перебування родичів
або адміністрацію за місцем роботи чи навчання. Положення ж про обов’язковість
повідомлення батьків неповнолітніх затриманих або осіб, їх що заміняють, про
факт затримання слід, на думку Тищенка М.М., трактувати як обов’язок посадових
осіб, що здійснюють цей захід

Правового регулювання потребують
такі можливості громадянина, стосовно якого застосоване адміністративне
затримання:

1) право знати обґрунтовані та
вичерпні мотиви адміністративного затримання;

2) право вимагати від посадової
особи пред’явити документи, що засвідчують його особистість і підтверджують
можливість здійснення ним даного запобіжного заходу;

3)  право підписувати протокол про
адміністративне затримання;

4) право додавати до протоколу
письмове пояснення з викладом власної точки зору на те, що відбулося;

5)  право повідомити по телефону
членам родини або родичам про факт адміністративного затримання і місце свого
перебування;

6)  право оскаржити застосування
адміністративного затримання .

Затримання проводиться за рішенням
проводу. Протокол затримання затверджує начальник органу (особа, яка його
заміщає), який виконує функції проводу.

В протоколі вказуються: дата (рік,
місяць, число, час) та місце складення; посада; прізвище, ім’я та по батькові
особи, яка склала протокол; кого затримано (основні дані про особу
затриманого); підстави та мотиви затримання; пояснення порушника, наявність при
порушнику речей; зауваження порушника з приводу оформлення протоколу, що
надійшли під час його оформлення. Службова особа митного органу, яка затримала
правопорушника, зобов’язана роз’яснити затриманому його права та обов’язки.

Не можуть бути адміністративне
затримані: іноземні громадяни, які скоїли правопорушення, якщо вони
користуються дипломатичною недоторканістю і пред’явили на підтвердження цього
дипломатичний паспорт, дипломатичну або консульську картку.

4) Привід . Підставою для приводу є
ухилення особи від явки. Цей захід припиняється після винесення постанови по
справі. Привід може також здійснюватись для медичного огляду, застосування
застереження, догани чи суворої догани до неповнолітнього. Привід проводиться
на основі акта, який приймається посадовою особою МВС письмово чи усно,
здійснюється працівниками міліції, реалізується в приміщенні, в якому
проводяться процесуальні та інші правозастосовчі дії на строк їх проведення.

5) Вилучення предметів і документів
є запобіжним заходом, що полягає у позбавленні права користуватись і володіти
предметами матеріального світу. Ці предмети та документи можуть бути визнані
доказами по справі. На думку Тищенка М.М., доцільно законодавче закріпити
необхідність складання окремого протоколу з указівкою його детального змісту.
Одним з моментів, якому необхідно відбити в протоколі, є вимога детального
опису вилучених речей і документів з відображенням їхніх ознак, що індивідуалізують,
з точною вказівкою кількості (ваги) предметів чи речовин і їхніх
ідентифікаційних ознак.

Процесуальні строки. Строки в
провадженнях по справах про адміністративні правопорушення мають певну
специфіку. Розмір строку не завжди абсолютно визначений: доставлення порушника
здійснюється у можливо короткі строки. За загальним правилом коли час
обчислюється днями, місяцями, то початком строку вважається 00 годин наступної
доби. Однак адміністративний арешт починає виконуватись з моменту коли винна
особа була взята під варту (ст. 326 КпАП). Значення процесуальних дії повинне
усвідомлюватись суб’єктами провадження. Тому, час, протягом якого особа не
могла усвідомлювати значення певних процесуальних дій, не повинен включатись до
процесуальних строків. Через це строк адміністративного затримання
правопорушника в стані сп’яніння починається з моменту витвереження особи.

Процесуальні строки в даних
провадженнях теж є загальні і спеціальні процесуальні. Частина 1 статті 277
КпАП встановлює загальний строк розгляду справи про адміністративне
правопорушення — 15 днів. А частина 2 встановлює більш короткі строки розгляду
певних категорій справ. Так само існують загальні і спеціальні строки
адміністративного затримання.

Стадії проваджень. Стадія — це
відносно самостійна частина провадження, яка має властиві тільки їй завдання,
функції, документи, коло учасників. Виконання завдань кожної стадії
оформляється спеціальним підсумовуючим процесуальним документом. Після
прийняття такого акту починається нова стадія. Стадії органічно пов’язані між
собою: наступна, як правило, починається лише після того, як завершена
попередня. На наступній стадії перевіряється правильність виконаних на
попередніх стадіях операцій та їх юридичні наслідки.

Стадії можуть бути класифіковані за
а) характером і формами процесуальної діяльності б) цілями і задачами в)
суб’єктами здійснення г) правовими наслідками.

Стадії провадження по накладенню
адміністративного стягнення

.

В деяких
адміністративно-процесуальних нормативних актах закріплено перелік із наступних
стадій: порушення справи; розгляд справи і винесення постанови по справі;
оскарження постанови по справі; виконання постанови про накладення штрафу.
Практично більш виправданим було би в якості другої стадії закріпити стадію
адміністративного розслідування. Даний підхід дозволить на практиці чітко
відмежовувати заходи попередньої фактичної перевірки підстав порушення
провадження від заходів адміністративного розслідування в рамках вже порушеного
провадження.

А стадію оскарження постанови слід
вилучити із даного провадження на тій підставі, що скарга на постанову
провадиться новим проводом, який для прийняття рішення за скаргою у свою чергу
теж зобов’язаний і має право дослідити обставини справи за участю зацікавлених
осіб. Тому процедури розгляду скарги формують самостійне провадження.

Це підтверджується адміністративною
практикою, до прикладу, митної служби. Митні розслідування складаються з таких
стадій:

—  виявлення та припинення
правопорушень, перевірка первинних повідомлень, матеріалів правопорушень;

— розгляд матеріалів перевірки та
прийняття рішення про порушення адміністративного провадження або відмову у
порушенні такого провадження;

—  провадження митно-процесуальних
дій по виявленню факту та обставин правопорушення, особи правопорушника, збиранню
та перевірці доказів;

— розгляд справи про порушення
митних правил;

—  виконання постанов у справах про
порушення митних правил;

— направлення матеріалів про інші
правопорушення у відповідні правоохоронні органи; внесення пропозицій про
вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли скоєнню
правопорушення. Хоча і такий підхід не позбавлений вад. З теоретичної точки
зору перші дві із названих частин митного розслідування не формують самостійних
стадій. Справа в тому, що кожна стадія має відносно окреме завдання, яке
спільно реалізується суб’єктами процесу (як лідируючими суб’єктами, так і
зацікавленими особами). Дії ініціаторів провадження (підпорядкованих посадових
осіб, зацікавлених громадян, юридичних осіб) мають одержати відповідь лідируючих
суб’єктів  про правомірність їх вимог (пропозицій) про порушення провадження.
Тому такі дії, як перевірка первинних повідомлень про правопорушення не можна
називати процесуальними, адже якщо така перевірка не виявить ознак
правопорушення, провадження так і не буде порушене.

Із аналогічної причини остання з
названих частин митного розслідування теж не формує самостійну стадію. Крім
того, направлення матеріалів про правопорушення до правоохоронних органів
здійснюється не після стадії виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення, а на стадії прийняття рішення.

Порушення провадження

Приводами для порушення справи
можуть бути: 1) повідомлення засобів масової інформації; 2) акти органів
системи певного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади. До
прикладу, акти перевірок дотримання санітарного законодавства, протоколи
лабораторно-інструментальних досліджень, результати (висновки) державної
санітарно-гігієнічної експертизи тощо. Відмінність акта перевірки від протоколу
про адміністративне правопорушення у змісті. В акті, як правило, відсутня (не є
обов’язковою) оцінка встановлених фактів; 3) акти нижчестоящих посадових осіб
(рапорти, доповідні записки), а так само подання рівнозначних за правовим
статусом підрозділів. Так, директори Генерального департаменту банківського
нагляду НБУ та Департаменту валютного контролю і ліцензування НБУ порушують
провадження за поданням директорів Економічного департаменту, Департаменту
платіжних систем, Департаменту монетарної політики, Департаменту
бухгалтерського обліку, Департаменту готівково-грошового обігу, Департаменту
інформатизації; 4) заяви громадян та юридичних осіб; 5) постанови прокурорів
про провадження про адміністративне правопорушення. Наявність акта,
прокурорського реагування, подання прокурора чи іншого документа, що
підтверджують факт правопорушення, не є підставою для розгляду справи, в
кожному випадку при виявленні факту порушення необхідно складати протокол про
адміністративне правопорушення.

Деякі центральні органи виконавчої влади
піддають правовому регулюванню випадки, коли посадова особа повинна
самоініціативно почати перевірку наявності фактів про обставини правопорушення.
До прикладу, працівники ДАІ мають право зупиняти транспорті засоби в разі
порушення водіями Правил дорожнього руху, за наявності ознак, які свідчать про
технічну несправність цих транспортних засобів або забруднення ними
навколишнього природного середовища, а також у разі достатніх підстав вважати,
що вони використовуються з протиправною метою.

Опосередковано нормативні акти дають
вказівки на дії, які можуть і повинні бути проведені при фактичних перевірках
обставин, які містять ознаки правопорушення. До прикладу, у разі порушень
правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів, вантажів,
шляхів, шляхових та інших споруд або іншого майна, до протоколу про
адміністративне правопорушення додаються: протокол огляду місця
дорожньо-транспортної пригоди, схеми пригоди, пояснення учасників пригоди та
свідків . Отже, до процесуальних дій, які вчинюються на цій стадії можна
віднести огляд місця події, фіксацію пояснень свідків і зацікавлених осіб.

Класичною формою перевірки фактів із
ознаками складу порушення є перевірка (ревізія, обстеження) контролюючих чи
наглядових органів, Приводами такої перевірки є, як правило, самоініціатива
контролюючих органів. У ході перевірки інспектор (контролер) оглядає об’єкти,
документацію, знайомиться з діяльністю підконтрольного. При цьому, якщо
виявлені порушення і вони призвели, до прикладу, до забруднення водойм більше
гранично допустимих концентрацій або завдані збитки, то особа, що здійснює
перевірку, зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення для
притягнення винних до адміністративної відповідальності.

Результати стадії порушення провадження
можуть оформлятись одним із таких рішень:

—  про порушення справи про
адміністративні правопорушення;

-лро направлення матеріалів у інші
органи, уповноважені на провадження в справах про адміністративні
правопорушення;

—  про порушення кримінальної справи
та проведення дізнання у справах про контрабанду;

— про відмову в порушенні справи про
порушення митних правил;

—  про направлення повідомлення про
злочин прокурору, органу попереднього слідства чи дізнання.

Формою порушення справи може бути
будь-який акт уповноваженого лідируючого суб’єкта, що стверджує про наявність у
діяннях особи ознак адміністративного правопорушення. Такими актами є протокол
про адміністративне правопорушення, протокол про адміністративне затримання,
дії по затриманню транспортного засобу. Існують особливі приписи про порушення
провадження щодо окремих категорій осіб. До прикладу, правоохоронний орган у
разі прийняття ним рішення про притягнення Постійного Представника України в
Автономній Республіці Крим до адміністративної відповідальності, що
накладається у судовому порядку, невідкладно інформує Президента України про
таке рішення.

Протокол про адміністративне
правопорушення виконує наступні функції: а) констатує наявність обставин, що
містять ознаки складу правопорушення: б) містить суть обвинувачення та відсилку
до конкретної норми, що передбачає адміністративну відповідальність за дане
правопорушення.

Всі дані, які фіксуються в
протоколі, діляться на чотири групи: 1) дані що стосуються обставин скоєння та
кваліфікації порушення: місце, час, суть проступку. Точно має вказуватись акт,
що передбачає адміністративну відповідальність. Це має значення для правильного
визначення підвідомчості обвинувачення; 2) дані, що характеризують особу
деліквента. Чітке встановлення імені, прізвища, по батькові запобігає
помилковому притягненню особи до відповідальності. Має чітко вказуватись вік
порушника, рід занять, сімейне положення, розмір заробітку. Адже накладення
штрафу за важких сімейних і матеріальних обставин може бути занадто суворим. Невстановлення
роду занять може потягнути накладення стягнення, що не може бути фактично
виконане: виправні роботи за місцем роботи. Місце роботи і проживання необхідні
для примусового виконання стягнення; 3) дані, що характеризують протокол як
офіційний документ. Дата і місце складення необхідні для того, щоб орган, що
розглядає справу, міг судити про можливість його розгляду і провадження в
строк. Прізвище і посада укладача протоколу повинні свідчити про факт
компетентності даної особи. У відповідних випадках треба вказувати прізвище
батьків, якщо може постати питання про сплату ними частини штрафу, неоплаченої
їх неповнолітньою дитиною; 4) дані, пов’язані з реалізацією права на захист
особи, що притягується до відповідальності (до прикладу, відмітка про роз’яснення
прав і обов’язків).

Протокол про адміністративне
правопорушення складається у трьох примірниках, один з яких у триденний термін
передається посадовій особі, яка уповноважена розглядати справу, другий —
порушнику, третій — зберігається у посадової особи, що склала протокол. У
випадках, коли уповноважені на те посадові особи, які склали протокол, самі
розглядають справи, протокол складається у двох примірниках. Кількість
примірників протоколу має збільшуватись залежно від збільшення числа співучасників
порушення.

Протокол складається: 1) за місцем
виявлення порушення; 2) на робочому місці посадової особи. Так, складає
протокол службовець держсанепідслужби на підставі акта, протоколу
лабораторно-інструментальних досліджень, висновку державної санітарно-гігієнічної
експертизи та інших службових документів. Аналогічно вчиняє працівник ДАІ, якщо
порушення зафіксовано за допомогою показань технічних приладів, які
використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що
стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, з фото- або відеозображенням
транспортного засобу, після встановлення причетної особи. Протокол може
складатись у приміщенні міліції, куди порушник може бути доставлений за
допомогою працівників органів внутрішніх справ тощо . В разі складання
протоколу при здійсненні перевірок у відрядженнях протокол надсилається або
передається проводу для його розгляду за місцем вчинення адміністративного
правопорушення .

У разі опору (активного чи
пасивного) при перевірці або при складанні протоколу посадова особа, що
здійснює державний контроль (нагляд), має право звернутися по допомогу до
працівників органів внутрішніх справ.

На цій стадії проявляється така
процесуальна вимога, як фіксація всіх процесуальних актів за загальним правилом
на взаємній основі учасниками, крім випадків, коли зацікавлені особи
відмовляються співпрацювати з лідируючими суб’єктами. Тому не допускається
закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також
внесення додаткових записів після того, як протокол підписаний особою, відносно
якої він складений.

Оскільки зацікавлені особи вправі
заявляти клопотання протягом усього провадження, включаючи і стадію порушення
провадження, то лідируючий суб’єкт цієї стадії зобов’язаний реагувати на такі
клопотання. Посадова особа, яка розглядає протокол, виносить рішення про
задоволення чи відхилення заяви або клопотання, про що робиться відповідний
запис у протоколі.

Протокол про правопорушення
складається і в тому випадку, коли особа порушника не встановлена. На всю
знайдену вогнепальну зброю, покинуту порушниками, якщо особу порушника
неможливо встановити, складається протокол, в якому детально вказується, при
яких обставинах була знайдена вогнепальна зброя. Вогнепальна зброя разом з
копією протоколу передаються протягом однієї доби після повернення з рейду на
зберігання та для подальшої реалізації або знищення до органів внутрішніх справ
за місцем дислокації Державної екологічної інспекції.

При цьому особливістю протоколів про
порушення митних правил є те, що вони складаються на порушників, тобто на
юридичних осіб (ст. 103 МК України).

У протоколі також зазначають інші
відомості, які мають значення для правильного вирішення справи. До них
відносять відомості про відбір аналітичних проб, наявність актів обстеження,
про рішення щодо обмеження, тимчасової заборони або припинення діяльності тощо,
відмітки про те, чи чинила опір або непокору особа, на яку складається
протокол.

Якщо порушенням завдано матеріальні
збитки, а особа правопорушника не встановлена, то протокол негайно надсилається
до органу внутрішніх справ, якщо він був складений посадовими особами системи
інших центральних органів виконавчої влади.

Протокол складається за кожним
фактом адміністративного правопорушення. При вчиненні однією особою двох або більше
адміністративних правопорушень, лідируючий суб’єкт (у випадку, коли матеріали
будуть розглядатися однією посадовою особою одночасно), може скласти про всі
правопорушення один протокол, в якому вказує всі факти правопорушень, з
посиланням на відповідні нормативно-правові акти, що були порушені .

Протокол про адміністративне
затримання У протоколі про адмінзатримання зазначається число, місяць і рік
його складання, а також назва населеного пункту, де він складений. Указується
посада, повне найменування органу внутрішніх справ, звання, прізвище, ім’я та
по батькові посадової особи, яка склала протокол про адмінзатримання.

Зазначаються відомості про особу,
яка вчинила правопорушення і відносно якої провадиться адміністративне
затримання, а саме: зазначається повністю (без скорочень) її прізвище, ім’я та
по батькові, число, місяць і рік народження, фактичне місце проживання на час
вчинення правопорушення.

Указується назва міськрайліноргану
внутрішніх справ або іншого приміщення (службовий каб

Назад

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ